Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 74

Валера. А що він нам зробить? Та я…

Зоя. Що ти? Що?

Валера (визирає з-за береста). Іде, чортяка, прямісінько сюди, до нас. (Раптом рішуче.) А ми тут цілуємося! Що — не можна? (Обіймає, пригортає Зою.)

Зоя. Ненормальний! (Цілуються.)

Валера (між поцілунками). Заєць! Ти моя? Моя?

Зоя. А чия ж! (Між поцілунками.) Я ж тобі вірю. Ти ж хороший? Правда? Ти ж хороший?

Валера. Зайчик мій! (Цілуються.)

Входить дід Каленик, спираючись на товсту палицю.

Дід Каленик. Ага!.. Ясно!.. Я думав, хлопці. А це парочка, Мартин та Одарочка. Тепер не розбереш, усі в штанях і чуби однакові… Ну, тоді не страшно. У цих свої справи. Святе діло!.. Цілуйтеся, голуб’ята, на здоров’я! (Зітхає.) І я колись під цим бересточком Марусю цілував. Сімдесят год назад. Гарна була дівчина, царство їй небесне. За ветеринара потім вийшла. (Зітхає.) Цілуйтеся, цілуйтеся! Не буду заважать. (Іде в глибину сцени.)

Валера. Пішов. А ти боялась!

Зоя. Про якусь Марусю говорив, дивак.

Валера. Кльовий дід! Він мені одразу сподобався. (Весело.) Все о’кей. Заєць! Гуляємо! (Рвучко обіймає Зою.)

Зоя. Почекай! Не поспішай. Хай він зовсім піде.

Валера. Та не бійся ти! Чула ж: «Цілуйтеся, цілуйтеся! Святе діло! Не буду заважати». Врешті, чесно скажемо, що Джон, наш друг, дав нам ключі. Що ж тут такого? Дід такий, що…

Зоя. Що такого? По-твоєму, нічого такого…

Валера. Ну, Заєць! Не заводься! Не зривай кайф. Ти ж мій… Зайчик мій маленький! Кирпочка моя! Гіпотенуза душі моєї! (Сміється.)

Зоя. Тобі смішки…

Валера. Ну, Заєць! Все! Дід уже покульгав. Порядок! Зустріч графа Хвалимонського з баронесою Кирпочкою відбулася, як і було заплановано, на заміській віллі у четвер третього листопада! Га? Здорово я придумав? Як обробив Джона? І взагалі… Ну хто б на це зважився? Хто? Боря Левандовський? Вовчик Балагула? Ігор Бондаренко? Га?

Зоя. Не виступай, Хвалимонський! Скромніше!

Валера. А що? Хто тобі робить кайф, солодке життя? Що б ти бачила на цьому світі, крім уроків? (Порається з замком, намагається відчинити.)

Зоя. Валерочко, ну не роби з себе такого вже ультрасучасного… хіпаря… шукача пригод.

Валера. А що? Це хіба не пригода?

Зоя. Пригода. Звичайно… Взагалі, ти справді заводний… Я… Ти думаєш, я тому, що ти такий… гарний?.. Ні, саме тому, що ти заводний. Я гарних якраз не люблю. Я люблю заводних. (Зітхає.) Дома такий настрій весь час. Хочеться розрядки.

Валера. От і розрядимося зараз! А то…

Зоя (після паузи несподівано скрикує). Ой! Он твій тато йде!

Валера (перелякано озирається). Що? Де?

Зоя (сміється). Жарт!

Валера. Ну, Заєць!.. Щось ти не по-заячому почала жартувати. Забуваєшся! Порушуєш правду характеру.

Зоя. А ти, Валерочко, не виступай. Не напускай на себе. Не витворяйся. Ми з тобою звичайні домашні діти. Кімнатні квіти. І я. І ти теж. Не панки, не хіпарі, не металісти. Травку не куримо, на голку не сідаємо. Батьків боїмося. Нетипові ми, Валерочко, представники сучасної молоді.

Валера. А те, що ми зараз тут, теж… нетипово?

Зоя. А те, що ми зараз тут, свідчить про те, шо я просто дурна. Але це вже… моє собаче діло.