Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 73
Всеволод Нестайко
Надія Іванівна. Знайти людину… Навіть в собі це декому не завжди вдається… Незбагненно! Та бува, що злочинці є, а кара падає не на них…
Віра Василівна
Слідчий. Що ж… продовжимо, товариші!.. Слідство триває…
Летіла зозуля
Через мою хату,
Сіла на калині
Та й стала кувати.
Зозуле, зозуле,
Чого ж бо ти куєш?
Чи ж ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?..
Таємниці Марусених дач
ДІЙОВІ ОСОБИ
Зоя.
Валера.
Толя.
Чебурашка.
Іван Васильович.
Василь Іванович.
Галина Сергіївна.
Дід Каленик.
ДІЯ ПЕРША
Валера
Зоя. Ага…
Валера. Ти чого тремтиш? Замерзла? Таки холоднувато.
Зоя. Та ні… просто…
Валера. Дрейфиш?
Зоя. А що — ні?
Валера. Не боїсь, Заєць! Я з тобою.
Зоя. Восени на дачах іноді, знаєш…
Валера. Злодії ховаються! Рецидивісти. Що з тюрми втекли!
Зоя. А ти думав! Алкаші, наркомани у всякому разі…
Валера. Перестань! Як маленька.
Зоя
Валера. Ну…
Зоя. Вона вчора так погано себе почувала…
Валера. Заєць! Ми ж домовились….
Зоя
Валера. Ну чого ти?.. Минулого ж разу, пам’ятаєш, як було кльово.
Зоя. Кльово… Так тоді ж був Джон.
Валера. Тільки спочатку. А потім же самі.
Зоя. Все одно. Він хоч привів. Хазяїн. А тепер… Ще скажуть — злодії. І піди доведи.
Валера. Хто скаже? Нікого ж нема. Хто сюди зараз приїде, у таку холодригу?!
Зоя. А сторож?
Валера. Джон же сказав — він такий старий, ледве ходить. Лежить собі в хаті на печі і комара давить. Минулого ж разу не було.
Зоя. Все одно.
Валера. Ну, ти заєць… Справжній заєць під кущем.
Зоя (хапає його з а руку). Почекай! Давай ще тут погуляємо трохи. Валерочко! Диви, як тут гарно!
Валера. Заєць!
Зоя. Раніше ти мені навіть вірші читав…
Валера. Вірші? Будь ласка! «Ти казала: бери, я твоя. Я ж, дурний, тільки гладив коліна…» Сосюра.
Зоя
Валера. Де?
Зоя. Ховайся!
Валера. Прямо сюди хиляє. А щоб тобі, стара ковінька!
Зоя. Не треба було ті ключі брати. Треба було почекати, поки Джон зможе… А тепер погоріли!