Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 20

Вітька. Точно!.. Це ти правильно. Я теж. Не люблю баб. Набридли мені баби. Вдома — баби. В школі — баби. В класі… Училки всі… Кругом — баби. Противно.

Нінка (зітхає). Я тебе розумію. Звичайно, тобі потрібен… Я б теж хотіла бути хлопцем, але… Ну, нічого. Підеш у моряки, там одні хлопці… чоловіки…

Вітька (махає рукою). А!.. Ні в які моряки мене все одно не візьмуть… Я… Я, мабуть, злодієм стану…

Нінка. Вітько! Дурень! Яким злодієм?

Вітька. Професійним.

Нінка. Вітько! Що ти мелеш? Злодії — це ж… це…

Вітька. То ти просто не в курсі… Злодії… не сявки, звичайно, не шістьорки… «в законі» — це особистоті… Сір Френсіс Дрейк теж, до речі, був піратом… Але до того ж і великим мореплавцем. І на його честь назвали протоку. Досі так і називається — протока Дрейка.

Нінка. Вітько! Ти що — серйозно?.. Дурний! Я твоїй мамі скажу.

Вітька (зневажливо). Ех ти!.. Ну йди! Капай! Всі ви однакові! Правий Батя! Тільки й знаєте — мораль читати. Всі хороші! Чистенькі! Зверху! А всередині — брехня! Ненавиджу!

Нінка. Дурний… я… Я ж по дружбі…

Вітька. Не треба мені ніякої дружби. У мене є друг. Тільки він один мені друг. Справжній! Не на словах, а на ділі. А ви всі тільки вмієте обіцяти, язиком ляпати. А він… Він за мене горло перегризе! Він мені останнє віддасть!.. А ви всі — покидьки! (Вибігає.)

Нінка (розгублено). Вітько!.. Мене ж до тебе прикріпили… Як же це?.. Магеллан…

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Василь Васильович (до Нінки). Чому ж ти мовчала? Чому ж тоді зразу, розумієш, не… Ех ти!..

Класний керівник. Нічого мені не сказати!.. Ми ж тебе спеціально прикріпили! Спеціально!

Нінка (похиливши голову). Ну… ну як я могла?.. Він же сказав не говорити. Хіба я могла… Це ж… нечесно.

Класний керівник. Нечесно!.. А куди привела твоя «чесність»? Бачиш?

Нінка. Я ж не знала…

Класний керівник. Ну чому?! Чому ви всі вважаєте, що класний керівник ваш ворог?! Хочеш же, щоб було якнайкраще, стараєшся, всю душу їм віддаєш, а вони…

Василь Васильович. Ну що ж… давай, Вікторе, продовжуй… доповідай… розказуй, як було далі…

Затемнення.

З правого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля. На підлозі біля тахти магнітофон. Біля магнітофона сидить Вітька — слухає пісні Висоцького. На тахті Батя і Шнобель. П’ють вино, курять.

Шнобель (простягає Вітьці склянку). На! Сьорбни «біоміцинчику». Привчайся, Маг.

Батя (одводить руку Шнобеля). Не псуй мені пацана! Встигне ще… отруїтися цієї гидотою.

Шнобель. Ну й панькаєшся ти з ним, Батя! Як з принцом… Бу-га-га!..

Батя. А що!.. Це ти починав у дванадцять років з денатурату… І хто ти зараз? Порхавка. Тебе пальцем тицьни — і ти впадеш. (Штовхає Шнобеля, той перекидається на спину.) А нам здоров’я треба. Правда, Вітьок?

Вітька. Ага.

Батя. Нам, може, півсвіту об’їхати треба. І на Тіксі мотонути, і на Мурман, і в Бухару, до чучмеків, і на Кавказ шішлік пакушіть… а?..

Вітька (усміхається). Ага!

Батя. А для цього, крім піастрів, треба здоровий корпус. А то заберуть прямо з поїзда в лазарет. (Підносить склянку.) Твоє здоров’я, Вітьок! Щоб ніколи не хворів, браточок! (П’є.)