Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 21

Вітька. Спасибі… Слухай, а… а чого ти весь час у рукавичках?

Батя (зітхає). Руки, Магеллане… М-мерзнуть. Відморозив. На Колимі. В таборі. Але — нічого! Цими руками ще можемо… кому треба…

Шнобель. Точно… Бу-га-га!..

Батя. І в «яблучко» поціляємо за сто метрів… Слухай, Вітьок, а ти з пушки стріляв коли-небудь?

Вітька. З пушки?

Батя. Ну, з… пістолета. Справжнього.

Вітька. Нє-а.

Шнобель. Та він в руках ніколи не держав. Бу-га-га!

Батя. Хочеш? (Опускає руку під тахту, дістає загорнутий у поліетиленовий мішечок пістолет, розгортає, дає Вітьці.) На! Пограйся!

Вітька (бере, з захопленням). Ух ти! Бойовий!

Батя. Аякже, Макарова.

Вітька. Де взяв?

Батя. Де взяв — там уже нема.

Вітька (підносить пістолет до ока, цілиться). Ках-ках!.. Ань-ань!

Батя. Обережно! Заряджений!.. Дай!.. (Бере пістолет, показує.) Оце, Вітьок, обойма… Вставляється… Досилається патрон… Готово… Хочеш стрельнути?

Вітька. Зараз? Отут?.. А можна?..

Батя. Нам з тобою все можна! Зроби магнітофон на повну, щоб сусідів не лякати. І отуди, в стінку… Нічого їй не буде, капітальна. Давай!

Вітька, витягнувши вперед руку і одвернувшись, стріляє

Вітька (після паузи). Ух ти!.. Смикає як!.. Сила!

Батя. Якось поїдемо в ліс, я навчу тебе стріляти. А поки що на сьогодні досить. (Забирає у Вітьки пістолет, акуратно загортає в поліетиленовий мішечок, кладе назад під тахту.)

Шнобель. Стінку мені всю розкурочив… принц… Роби тепер ремонт…

Батя. Нічого, Вітьок, не тушуйся!.. Як треба — зробимо. Ми не дешеві, правда?.. Твоя мати сьогодні в рейсі?

Вітька. Ага.

Батя. Добре. До приїзду, може, сюрприз їй приготуємо. У неї пальта, здається, нема, ти казав?

Вітька. А що?

Батя. Нічого. Треба, щоб було гарне пальто. Маму, Вітьок, треба шанувати, поки жива. Другої мами не буде… Зробимо їй пальто.

Вітька. Як?..

Батя. От підеш сьогодні — побачиш.

Вітька. Куди?

Батя. Діло буде.

Вітька. Яке?

Батя. Сказав — побачиш…

Вітька. Що?! Та я… я… У мене уроків на завтра… багато.

Шнобель. Бу-га-га! Відмінник який!

Вітька. Та нє-а… просто… я… Я просто не зможу сьогодні, мабуть…

Шнобель. Що — злякався. Маг? Бу-га-га!..

Вітька. Та нє-а… Просто… чого сьогодні?.. Чого обов’язково сьогодні?

Батя. Там сигналізація якраз зіпсувалась… Треба, поки не полагодили. Не тушуйся, Вітьок… Я розумію, перший раз якось… незвично… Але тобі нічого не доведеться. Просто постоїш, подивишся… Не тушуйся, браточок, все буде о’кей!..

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка, в якій Володя набирає номер.

З правого боку сцени висвітлюється столик з телефоном, етажерка, дзеркало в квартирі Руденків. На столику деренчить телефон. Підходить Наталка.

Наталка. Алло.

Володя. Добрий вечір. Це я.

Наталка. Добрий вечір.

Володя. Знаєте, а мені тільки що дірку пробили в талоні. Першу в житті.

Наталка. За що?

Володя. А я став біля таксофона, щоб подзвонити, і не помітив, що там знак: «Зупинка заборонена».

Наталка. От бачите. Уже постраждали через мене, може, краще не дзвоніть…

Володя. Та хай навіть права одберуть, я все одно дзвонитиму!

Наталка. Можна подумати!

Володя. Я просто вже не можу вам не дзвонити, розумієте… Якщо я не буду вам дзвонити, я… я в аварію попаду. Якщо я не почую вашого голосу, я… я не знаю що… Мені це зараз просто потрібно… я без цього уже…