Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 18

Батя. Ех ти, дурничок! Багато ти розвантажиш! Та тебе й не візьмуть. Таких малявок, як ти, закон не дозволяє експлуатувати. Заробити він хоче! Козлик!.. Від роботи коні дохнуть.

Вітька. У зоопарк піду. У фонтані збирати. Люди туди монети кидають. На щастя. Ми з хлопцями якось карбованець сімдесят три копійки назбирали. Чесно!

Батя. Може, ще під базаром сядеш та руку простягнеш: «Подайте, Христа ради!» Ех ти!.. Ні, Вітьок, це все для козлів, у яких в котелку пшоняна каша. А люди займаються іншими справами.

Вітька. Якими?

Батя. Різними. Залежно від здібностей.

Вітька. А ти… ти взагалі хто? Де працюєш?

Батя. Працюю?.. Ха-ха! Номенклатурний працівник. По фінансовій частині.

Вітька. Нє-а, серйозно.

Батя. Якщо серйозно, то я, як кажуть класики історичного матеріалізму, експропріатор.

Вітька. Хто?

Батя. А-а… «Тили-тили, трали-вали, это вьі не проходили, это вам не задавали»… (Після паузи.) Я, так би мовити, людина вільної професії… Лицар її Величності Королеви Удачі… Молочний брат Остапа Бендера… Ворог ситих, товстих і багатих, оборонець слабких, бідних і нещасних… Таких, як ти. Зрозумів?.. Та що ти дивишся на мене, як…

Вітька. Та нє-а… чому… просто…

Батя. Дурненький! Це тільки в газетах пишуть, що злодії — гади, покидьки і те-де. Дурниці! То такі хлопці, що горло за тебе перегризуть. Це — люди! Розумієш — особистості.

Вітька. Ну… ну я піду…

Батя. Та посидь трохи. Знаєш, я тобі скажу чесно — ти мені подобаєшся. Я от дивлюсь на тебе — ніби себе пацаном бачу. Я отаким точно був. Ти мені наче браточок менший. Розумієш?.. У мене ж, Вітьок, нікого нема. З родичів. Нікого. Думаєш, солодко отак все по тюрмах та по таборах… Якось душею до тебе потягнувся одразу… Ти й зовні на мене схожий чимось…

Вітька. Еге! Схожий! Ти он який здоровий, а я…

Батя. Та я точнісінько таким був. Точно. Мене ще Комариком називали… Слухай, Магеллане, а ми з тобою зараз чифір пити будем. Пив коли-небудь?

Вітька. Нє-а. А що це?

Батя. Смакота! Я зараз приготую. І поговоримо «за жизнь». А то ти зовсім зелененький у мене. Нічого в мене, браток, не знаєш. Що таке справжнє життя. І справжні люди. А я хочу, щоб ти знав. Я хочу, щоб ти знав. Я хочу людину з тебе зробити!..

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. В ній Володя набирає номер. 3 правого боку сцени висвітлюється етажерка, столик з телефоном, дзеркало в квартирі Руденків. Деренчить на столику телефон. До телефону підходить Наталка, знімає трубку.

Наталка. Алло.

Володя. Це знову я… Наталочко, ви у поштову скриньку не зазирали?

Наталка. Ні. А що?

Володя. Зазирніть. Зараз. Будь ласка. А то хлопчаки, знаєте… Тільки не кладіть трубку, добре? Будь ласка.

Наталка. Гм… Ну, гаразд… Почекайте. (Кладе трубку поряд з телефоном. Виходить.)

Володя (про себе, як молитву). Тільки б не розгнівалась… Тільки б не розгнівалась!.. Тільки б не…

Входить Наталки з невеличким букетиком квітів.

Наталка (бере трубку). Що це значить? Звідки це?

Володя. ви тільки не гнівайтесь. Я тільки що був за містом. У лісі. Одвозив одного клієнта у будинок відпочинку. Ну і… Ви тільки пробачте, що такий скромний, машину ж не кинеш… Там усього дві фіалки, а то синенькі такі, я навіть не знаю, як вони називаються… Сон уже одцвів, а конвалій іще нема — тільки стрілки проклюнулись. Але конвалії скоро будуть. І черемха… Ви не гніваєтесь?