Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 19

Наталка. Дивак ви… Спасибі… Ці синенькі називаються медунка. Дуже гарні… Я їх дуже… Спасибі… Гуморист…

Володя. Наталко, знаєте, я про вас своїй мамі розказував.

Наталка. Тобто?

Володя. У мене отака мама!.. Ми з нею дружимо. Вона б вам сподобалась… Так знаєте, що вона сказала? Вона сказала, що вона мені заздрить… І я її розумію…

Наталка. Володю, скажіть чесно, я не ображусь: у вашому романі, який ви пишете, є, мабуть, лірична лінія? І я вам потрібна для прототипу? Так?

Володя. Наталко… ну що ви… та як ви… Невже я… невже я схожий на такого розсудливого, хитрого, підступно холодного? Невже?

Наталка. Ну чому ж… Ні… Але… Врешті, я розумію… Щоб писати, потрібні враження… Що ж тут такого… Ми теж у школі користуємося натурою… До нас ходять натурщиці. І нічого в цьому такого нема… Отже не соромтесь… Позувати я можу… Але не більше. (Вбік.) Ой, що я таке кажу!..

Володя. Наталочко, ну нащо ви!.. Ну для чого!.. До речі, хто вам сказав, що я… Коляй?.. Ну, заєць!..

Наталка. Хто б не сказав — це ж правда?

Володя. Що значить — правда? Мало хто про що мріє. Один — стати лауреатом Ленінської премії, другий — полетіти на Місяць, третій — виграти в спортлото… Ну, а я, справді трішечки мрію написати колись книжку… Та це тільки мрія. А зараз я ще нічого не пишу. Я просто живу. Але мені дуже цікаво жити на світі. Пізнавати людей. Вчитися їх розуміти. Вчитися бачити в них хороше… Погане якось легше помічається в людях. Цього вчитися не треба. А помічати хороше в людях вчитися треба. Ви знаєте, в кожній же людині є хороше. Буквально в кожній. Але люди чомусь часто приховують це хороше, наче соромляться його. От ваш Магеллан. По-моєму, він дуже хороший хлопець. А напускає на себе… Шкода, що так тоді вийшло… Що він думає, що я… через вас…

Наталка. Шкода.

Володя. Але я все одно за нього візьмусь… знайду шлях… Хай трошки мине часу…

Голос за сценою (гукає). Гей, таксист!.. Кінчай балакати! Іди заводь свій патефон, поїхали!

Володя. Наталочко, пробачте, знову не дають поговорити, вимагають їхати… Я ще подзвоню потім. Можна?

Наталка. Як хочете.

Володя. Спасибі. До побачення.

Наталка. До побачення.

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. В пісочнику Нінка кидає ножик — вчиться грати в ножика. Входить Вітька.

Вітька (наспівує). «Цілий день по парку я ходив, да-да, гарну Катерину підчепив, да-да…»

Нінка. Що це ти співаєш?

Вітька. Пісню.

Нінка. Якась дурна пісня… Ти задачки з фізики розв’язав? Ні? Так я тобі…

Вітька. Слухай, Нінко. А чого ти весь час лізеш до мене? Га? Чого ти з дівчиськами не граєшся?

Нінка. Я… нічого, я не лізу. Просто… Просто мене ж до тебе прикріпили… Ну і… і з дівчиськами мені не цікаво… Вони всі якісь…