Читать «Мина Мазайло» онлайн - страница 8
Микола Гурович Куліш
Ну?
А біля воріт, як уже розставатися, сказав він мені: ваше прізвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зірки - то криниця, далі три зірки - то дівка пішла з відрами, в розсохах, каже… А тоді подивився мені в очі глибоко-глибоко…
Ну? Ну?
Уля зітхнула:
Попрощався і пішов… Ти не скажеш, Рино, як він - чи хоч трохи закохався, чи…
Рина
Та я тебе про це питаю, Улько, тебе… Ой, яка ж ти дурна, розумієш?
Уля
Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, кола б він тебе отак проводжав? - Що б я сказала? Так. Коли б я була ти, а ти - я? Так.
Рина осіклась, поморщила лоба.
А Уля як Уля - зраділа:
Ага! Ага!… І ти б не знала, що сказати, Рино! Рина - Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
Уля образилась:
Як так, то тебе більше не питатиму, і ти мене не питай…
Рина
Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься… Бо й я не знаю… Тільки знаєш що? Мені здається… Уля
Ну?
Рина
Він, кажеш, заглянув тобі в вічі, як пили зельтерську?
Так.
І біля воріт, як розставались?
Глибоко заглянув…
Мені здається, що він закохався.
Уля в люстро:
Що ти кажеш, Рино?
Рина
От на! Принаймні закохується. Тільки ти, Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо… Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?
Уля
І зробила б, може, та коли ж він чудний такий. Ну чим ти на нього вдієш? Коли навпаки - він на тебе словами отими тощо… аж пахне.
Рина
Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою… Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. Крім того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?
Уля випнулась уся. Зітхнула. Мовчки поцілувала Рину.
Рина
Так!… Добре, серце, що ти сьогодні наділа більш прозористі панчохи, розумієш? За новою модою. До того ж вони й на колір кращі - якісь манливі, теплі… Чудесно!
Уля перед люстром:
Що ти кажеш?
Рина
Чудесно, кажу, і кличу Мокія…
Уля, звичайно, за серце, до люстра:
Рино, хвилинку!…
Та Рина вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія: "Моко! Тебе на хвилинку просить Уля…" Сама вийшла.
Увійшов Мокій. Певно, читав бо з книжкою, олівцем і сантиметр у руках:
Гм… це ви?
Уля
Я… по книжку… А ви думали хто?
Мокій
Думав, що це… ви.
В Улі забриніло в грудях:
Серйозно?… А я по книжку до вас.
По яку?
Уля трошки розгубилась:
По яку? Взагалі по українську книжку.
У Мокія забриніло в грудях:
Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю. Серйозно? Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?
Котру можна буде.
Вибирайте.
Ну, дайте… яку ви хочете.
Мокій зворушено:
Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!
А це у вас яка?
Це?… Це книжка з української етнографії та антропології.
Уля вже не знала, що далі казати, та:
