Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 42

Услід гналася весна, й експрес ніяк не міг вихопитись з її ласкавих теплих обіймів.

Теплінь напористо, опереджуючи потяг, летіла на північ. До Урала вже не було снігу. Щоранку професор Горський турботно підходив до вікна, стривожено дивився на привабливі, повні сонячних фарб і тепла чисті й ясні весняні пейзажі.

Лице професорові марніло, кошлаті з просіддю брови збігалися докупи, а охайно підрізані (у Москві) вусики й борідка роздратовано їжачились - професор сердився на сонце й весну. Це вже нікуди не годиться! Якщо так день-два по-дурному буде палити сонце - заріз. Як хочете, а професорові абсолютно не подобається така поведінка природи.

На хребтах за Кунгуром несподівано яскраво заблищали білі латки снігу (лице професорові посвітлішало). Він задоволено потер долоні й охоче апетитно пообідав.

Пообідавши, довго стояв біля вікна, залюблено дивився поверх окулярів на плями снігу. Дивився, аж поки сутінки не запнули вікно вагона.

Ранком потяг мчав безкраїми степами західносибірської низини. Професор схопився до вікна й сів, безпорадно склавши руки на коліна. За вікном лежав бурий степ, а десь далеко на небозводі підводилось велетенське вогняне коло сонця.

Білих снігових плям не було.

І лише за Червоноярськом, коли паротяг з гуркотом ускочив і помчав поїзд лісистими ущелинами, холодні білі плями все частіше й частіше приваблювали професорові очі.

Тайга й суворе континентальне підсоння Сибіру вперто змагалися з весною.

Професор охоче снідав, пив чай, жартував з Маричем і мимоволі звів розмову, звичайно, про аероліт.

Марич згадав свою чудернацьку думку-мрію, що прийшла йому в голову після візити до Барінґера. Вона й тепер частенько приходила йому в голову, але якесь дивне почуття не то сорому, не то підсвідомого остраху гнало думку геть і заважало серйозно побалакати з Горським. А до того ж Марич помічав, що і його вчитель ніби уникає такої розмови.

Але зараз Марич не втерпів.

- Слухайте, Валентине Андрійовичу, - звернувся він після вагання до Горського, - я бажав давно запитати вас про одне.

- Що саме? - насторожився Горський, інтуїтивно відчувши, про що Марич зараз питатиме.

- Я згадав ваш постскриптум у листі, що надіслали мені до Нью-Йорку.

- А-а-а, знаю, знаю, - заговорив швидко й бентежливо професор, - бач... ви хочете знати мою думку? Так? Може здатись дивним - не маю думки. Слово чести, не маю. Вагаюсь!

Горський одсунув од себе шклянку й розгублено подивився Маричеві в очі. Потім потер долоні, нервово поправив окуляри, знизав плечима.

- Вагаюсь. Ні! Вірніше - боюсь. Так, боюсь. Важко припустити - це ж легендарні скарби.

Вчений похапцем витяг олівець і нервово почав на папірцеві креслити формули.

- Відомо, доведено, - гаряче кидав він Маричеві, - що склад аеролітів, як хемічний, так і мінералогічний, дуже своєрідний. Доводять, що вони виникли у відтворчій атмосфері. Або ж, у крайньому разі, за відсутністю окислителів. Елементарний склад цікавий тому, що до цього часу в жодному аероліті не знайдено будь-якого елементу, невідомого на Землі. Частіше в склад аеролітів увіходять: залізо, нікель, фосфор, сірка, вуглець, кисень, кремній, магній, кальцій, алюміній. Іноді: водень, азот, хлор, нікель, натрій, калій, стронцій, титан, хром, марганець, кобальт, миш’як, оливо, мідь і платина. Порівняння складу аероліта зі складом земних гірських порід вказує, що при схожості елементарного складу, в якісному розумінні, можна спостерігати велику відмінність в кількісному розподілі елементів: характерні ознаки аероліта є - значна присутність металічних сплавів переважно заліза з нікелем, відсутність мінералів, щолочних силікатів, перевага олівіну, ромбічних піроксенів і таких сполучень, що не могли створитись або існувати в атмосфері, що має воду й багато кисню. В аеролітах досі не знайдено жодних ознак організму: помилково за рештки організмів вважали іноді хондри; присутність вуглеводів, алмазу, графіту також можна пояснити абсолютно незалежно від організмів. Класифікація аеролітів у різних авторів, звичайно, різна. На одному лише зіходяться всі, а саме: на тому, що треба розрізняти камінні аероліти, утворені з силікатів та інших мінералів, але що не мають самородного заліза, а якщо і мають, то дуже мало, залізні аероліти, утворені переважно з нікелистого заліза з домішкою інших мінералів, але не мають силікатів. І ще трапляється, так би мовити, перехідна група - мезосидеритів, тобто аероліти, що мають залізо й силікати. Але й досі жодна класифікація не може претендувати на повне, без заперечень, визнання, бо наука про аероліти ледве зароджується.