Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 41
Іван Ковтун
- Ех, Лізо, я ледве, ледве не одружився.
Ліза лукаво засміялася.
- З Майєю?
Аскольд витріщився.
- Пробач, друже, не втерпів, розповів, - засміявся збоку Павло. - Пробач, - і погрозив пальцем до Лізи, - стривайте ж, кузино, тепер ані слова!
Ліза нахилилась до Аскольда й жартома ніжно зашепотіла:
- Бідний, бідний, жалко?
Аскольд п’яно хитнув головою.
- Ох, і жалко!
По обіді, коли подали лікер і каву, Аскольд остаточно сп’янів, обняв Самборського і проказав:
- Знаєш, ГІавлуню, давай ляжемо спати.
Самборський довів його до своєї кімнати, тихо роздяг, обшукав кишені, витяг професорового листа, швидко пробіг очима і знов поклав у кишеню. Потім повернувся до їдальні й спокійно повідомив своїх друзів, що напружено й гостро повернулися при його появі, ніби питаючи очима: ну?
- Нічого важного, чекатимуть у Кежмі.
По тому Павло звернувся до смаглявого з вусиками, назвавши його Люром:
- Квитки замовив?
* *
*
Люр простяг Самборському два квитки на трансманьчжурський експрес, що відходив з Москви щовечора рівно о дев’ятій годині. Самборський поглянув на годинника (стрілка показувала шість), звів докупи брови, намагаючись щось пригадати.
- Так, усе, - поволі сказав сам до себе, - ну, а тепер; з вами. Сідайте ось сюди.
Самборський присунув стільця до кругленького столика, сів, нахилився близько і рівним низьким голосом звернувся до співбесідника. Обоє гостро, сторожко дивилися один на одного. Самборський майже наказував:
- Завтра ви одержуєте гроші, по нашому від’їзді даєте в Тайшет телеграму Дворнягіну. У слід виїжджаєте завтра. Основна ваша робота: зв’язок з Алеутською станцією, організація явок, добір людей. В основі краще не покладайтеся ні на кого. Усі відповідальні завдання виконуйте самі. Пошту доручайте лише Трудлеру - він єдиний знає тропу з боку Лени і Олекми. Нових людей без мого дозволу не беріть. Додаткові інструкції, на випадок що трапиться, одержите у Дворнягіна.
Люр слухав мовчки й уважно. Лице, засмажене, сухорляве іноді здавалось дерев’яним. Лише очі міняли блиск і крапки чоловічків то вужчали, то ширилися.
Самборський по павзі запитав:
- Ясно?
Люр хитнув головою. Самборський ще подумав трохи й, помовчавши, вже дружньо і тепло, як товаришеві, кинув:
- Попередні завдання ви виконали прекрасно. А ви як, цілком спокійні за себе? Вірять?
Люр ледве розвів куточки твердих губ і сухим, неприємним голосом нехотя й коротко відповів:
- Вірять.
Самборський випростався, ледаче повів плечима, як після сну, і, видихнувши повітря, проказав сам до себе:
- Ну, пора того будити.
А потім повів очі знову до Люра:
- А ви Ерґе знали до цього?
- Знав.
- Ну як?
- О-о-о, - і, помовчавши, Люр байдуже додав: - Сволота й авантурник вищої якости!
Самборський засміявся:
- Молодець.
О десятій годині вечора, по цій розмові, випроводивши з північного вокзалу експресом Аскольда й Самборського, Люр пішов до телеграфу й написав на бланкові коротеньку телеграму:
«Тайшет радянська десять Дворнягіну Затримайте приїзд погода погана».
* *
*
Транссибірський експрес (Москва - Маньчжурія) польотно мчав вперед, лишаючи за собою станції й полустанки.