Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 40

- Усе владнав, хоч зараз до твоїх послуг. Редакція руками і ногами за. А в тебе як?

- Добре. Але, друже...

Самборський жваво попередив:

- Ми спізнились.

- А ти звідки знаєш?!

- Ого, та це ж уся Москва знає.

- Я застав лише лист, ти згоден доганяти?

- Для чого ж тоді я свій такелаж лаштую? - По цьому Самборський, помовчавши трохи, нерішуче запитав: - Але знаєш, Аскольде, у мене до тебе запитання. От скажи, ти певний, що дядько нічого не матиме, що ми прибудемо вдвох. Одверто скажи?

Аскольд, удаючи байдужого, спокійно мотнув головою:

- Отаке! Пусте! Коли хочеш, я тебе, крім журналіста, ще як і свого помічника одрекомендую. Згоден?

Самборський засміявся:

- У такому разі лапку, - і, потиснувши руку, додав: - А тепер мушу повідомити, що... на відважних і сміливих мандрівників Аскольда Горського й Павла Самборського чекають друзі, що жадають останній день разом пообідати, а можливо, й...

- Як, друже?! - здивувався Аскольд і, окинувши зором ставну фігуру Павла в блискучому білому комірцеві й свою (бачив у люстрі) у косоворотці, у пом’ятих сіреньких штанях, простоволосу, почервонів і замотав головою. - Якось то незручно. Бо я, бач...

- Пусте, прошу до їдальні. - І, обнявши легенько за плечі Аскольда, повів з кімнати знов у залу, поділену диктовими стінами, а звідти темним, довгим коридором до їдальні. У кінці коридору Павло штовхнув рукою кудись убік, і Аскольд розгублено зупинився на порозі просторої кімнати.

Червоний, засоромлений, розгублено ввійшов Аскольд у кімнату, збентежений вкрай присутністю незнайомих літніх людей, що сиділи за довгим столом, заставленим тарілками, закусками, пляшками вина, очевидно, чекаючи на них.

Павло почав рекомендувати своїх друзів.

Огрядного лаповухого лисого чоловіка Павло одрекомендував своїм дядьком, господарем квартири, дівчину, що зустріла Аскольда - кузиною, смаглявого худого громадянина з чорними рівними бровами й англійськими вусиками поверх кріпких губ, відрекомендував помічником директора Всесибірського Платинового тресту, а молодого, веселого хлопця з карими очима, що сидів поруч і хитро на все підморгував, інженером з того ж таки тресту.

- Аскольде, прошу сюди, - познайомивши, запропонував Павло стілець біля кузини, а сам сів з другого боку, наказавши дівчині якнайгостинніше доглядати за товаришем.

Перекинувши два-три незначних запитання про мету експедиції: коли гадають вирушати, чи давно він працює оператором, - господар підвівся.

- Що ж, товариші, за щасливу й сміливу подорож!

- Хай щастить!

- Хай!

Хвилин за п’ятнадцять Аскольд остаточно звільнився від соромливости й почував себе якнайкраще.

Збоку ввесь час червонощока Ліза гостинно підсовувала закуску й раз-по-раз припрошувала випити вина. У голові легко забриніли знайомі настрої, нагадали про Майю. Сп’яніла Ліза, зазираючи в лице бурштиновими очима, щебетала:

- Товаришу Аскольде, піду ваш фільм дивитись. І усіх знайомих поведу. Буду хвастатись, що. знайома з вами. А що!

Аскольд, зворушений такою ласкою й увагою, згадавши свій від’їзд, дорогу, Майю, не витримав і ні до чого бовкнув: