Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 39
Іван Ковтун
Павло ж (прекрасний, учтивий, розумний) обов’язково подумає: «тріпло, патякало, брехло».
- Ну й дурень же, - подумав уголос Аскольд і, зітхнувши ще раз глибоко й безнадійно, як на страту, пішов до дверей готелю.
- Прошу, будь ласка, які покої займає експедиція професора Горського? - звернувся оператор до швайцара. - Я учасник експедиції - оператор, щойно прибув з Харкова.
Швайцар поважно оглянув поверх окулярів Аскольда, примружив очі, ніби щось пригадуючи й по павзі байдуже відказав:
- Так що, професора Горського немає, запізнилися ви. Учора експедиція вирушила з Москви.
У Аскольда по спині проповзла хвиля холоду й він здивовано розтулив очі.
- Як же так, а я?! - безпорадно і наївно спитав він швайцара.
Той посміхнувся й знизав плечима:
- Хто його знає, як хочете. Та тут вам десь і лист, здається, є.
Аскольд хижо схопив руденького конверта, похапцем роздер і нетерпляче уп’яв очі у дрібно списані рядочки знайомим почерком.
«Аскольде!
Ми мусіли рушити без тебе, бо нема змоги більше чекати. Якщо прибудеш до Москви й маєш силу і охоту - негайно рушай услід за нами. Коли згоден доганяти, телеграфуй на ст. Тайшет на ім’я експедиції, у Кежмі ми тебе чекатимемо день.
В. Горський
3/V Москва.
Прочитавши це коротеньке повідомлення, Аскольд і на цей раз зітхнув, але вже радісно й полегшено, як людина, що вивернулася з неприємної історії. Не було б щастя, та нещастя підвезло. Оператор надибав очима телефон і кинувся до нього:
- Станція! 21-23. Дякую. Галло! Самборський? Ні? Добре. Перекажіть: буду о третій рівно. Завтра рушаємо в дорогу. Скажіть - Аскольд дзвонив - він знає.
* *
*
Аскольд звернув з Мусянжевого мосту й пішов ліворуч уздовж балчугського берега, час од часу зазираючи в папірець з адресою квартири Самборського.
Минувши будинків десять, зупинився перед червонуватим неохайним триповерховим будинком. Будинок, очевидно, давно не відчував на своїх мурах мулярських щіток і вапна, стояв полупаний і потертий погодою, величезні, подібні до лишаїв, плями густо сіріли на його фасаді.
Унизу над широкими - як у пральнях і подібних установах, дверима потерта й брудна вивіска повідомляла, що чоловічий швець Пінхус Мейзман шиє чоловічі костюми.
Аскольд зупинився, поглянув на папірець і сказав сам до себе:
- Будинок 10, кв. 6. Так точно - 10, 6.
І, постоявши ще трішки, рішуче попростував до широких дверей.
У широчезній, поділеній невисокими диктовими стінами, подібній до лабіринту залі Аскольда зустріла невисокого зросту дівчина, червонощока, руденька. Вона мило посміхнулася й попередила його:
- Вам до Павла Миколайовича Самборського? Прошу. Він казав, що ви завітаєте.
Аскольд і собі відповів теплою посмішкою.
- Дякую. До нього.
- То ви, мабуть, дзвонили?
Дівчина повела його до кімнати Павла.
У невеликій кімнаті з м’якими канапками горіла електрика (вікно приміщення дивилося в темний вузький прохід), Самборський схилено стояв над великим шкіряним чемоданом.
Він моторно повернувся до Аскольда й радісно загукав: