Читать «Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо» онлайн - страница 8

_{Прагнення до все більшого нагромадження золота набуває у Гранде гіпертрофованих форм, сприймається як щось дике р неприємне. Але Бальзак нічого не перебільшує і, як він сам писав, показує типові образи в типових обставинах. У передмові до першого видання читаємо: «Тут нічого не вигадано… У кожному департаменті є свій Гранде, тільки Гранде з Маєнни чи Лілля не такий, як колишній сомюрський мер…» Наче підкреслюючи його типовість, Бальзак створив образ ще одного користолюбця-здирника — лихваря Гобсека, дуже близького до образу Гранде. Проте між ними є й певна відмінність. Кожен з них — неповторна індивідуальність, носій нещадно викритої генієм письменника гонитви за багатством. Але Гобсек, нагромаджуючи цінності, стверджує тим самим свою владу над людьми різних станів і професій — аристократів і бідняків, обивателів і буржуа, поетів і акторів, чиновників і міністрів. Він вважає, що влада грошей ставить його вище інших, відчував справжню насолоду, коли може тримати у своїх руках найпотаємніші нитки, що зв’язують людей складними взаєминами, і керувати діями та вчинками цих людей. Він проникає у святая святих своїх жертв, «читає у їхніх серцях», 8 цікавістю передбачав кожен їхній крок, що веде до загибелі. Гобсек не просто лихвар — він філософ, хоча філософія його спотворена й жалюгідна. Розумний і хитрий, він до тонкощів зрозумів таємні сили існуючого ладу. Він пишається можливістю купити все, що йому припаде до вподоби, — совість і кохання, посади й чини, славу й навіть честь. У своїй нестримній жадобі до наживи, в ненависті до людей він викликав огиду. Старий лихвар помирає з однією настирливою думкою: для чого тепер усі його багатства? Адже у нього «усе… є, і все доведеться покинути».}

_{Сила реалістичного таланту Бальзака полягає в тому, що його персонажі були типовими представниками буржуазного суспільства. Вивчаючи тогочасну дійсність, письменник ретельно відбирав спостереження, відкидаючи все другорядне, випадкове, підкреслюючи передусім найголовніше. В. Г. Бєлінський захоплено писав: «Подивіться на Бальзака: як багато написала ця людина, а проте — чи є в його повістях хоча б один характер, хоча б одне обличчя хоч трохи схоже на інше? О, яке незбагненне мистецтво змальовувати характери з усіма відтінками їхньої індивідуальності!» Бальзаківські персонажі — узагальнені й індивідуалізовані типи — поставали зі сторінок романів такими, якими вони були в дійсності. Некороновані королі, вони розуміли свою могутність і цинічно нею вихвалялися.}

_{Бальзак постійно наголошує на одній деталі: те майно, ті мільйони, якими володіють представники «вищого» світу і яке є джерелом ще більшого їхнього збагачення і влади, здобуто завжди нечесним шляхом. У кожному з Бальзакових романів немає випадку, коли б хтось із подібних персонажів здобув багатство важкою працею чи принаймні завдяки своєму розуму або таланту. Шахрайство, підступність, спекуляція, підлота, лихварство, злочин і навіть убивство — ось ті засоби, за допомогою яких досягали своєї мети бальзаківські герої, засліплені таким жаданим для них блиском золотого ідола.}