Читать «Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо» онлайн - страница 9

_{Колишній авантюрист і вбивця, багатство якого здобуте ціною злочинів, ділок-банкір Тайфер (роман «Шагренева шкіра»), ставши одним із стовпів суспільства, з нахабним цинізмом вискочки проголошує тост на бенкеті: «Панове, випиймо за могутність золота. Ставши шестиразовим мільйонером, пан де Валантен досягнув влади. Він — король, він усе може, він вищий за все, як і всі багатії. Слова французи рівні перед законом для нього тепер лише брехня, що увінчує хартію. Не він підкорятиметься законам, а закони — йому. Ні ешафота, ні катів для мільйонера не існує!»}

_{Інший представник цього світу — банкір барон де Нусінген, прототипом якого був Джеймс, перший з родини архімільйонерів Ротшільдів, — здобув багатство шляхом ошуканства, підлих махінацій, що оберталися лихом для багатьох дрібних ремісників і вкладників. Позбавлений почуття честі і совісті, він бачить перед собою лише прибуток, нагромадження мільйонів, «… адже гроші могутні лише тоді, коли їх безмірно багато… В нього було п’ять мільйонів. Він захотів мати десять. Він знав, що з десяти мільйонів йому пощастить зробити тридцять, а з п’яти — лише п’ятнадцять».}

_{Крадіжками, спекуляціями і вбивствами збагатилася також і родина Декуенів. Купець Шарль Міньйон став графом де Лабасті і великим судновласником теж завдяки спекуляціям.}

_{Грошовий фетишизм не лише морально калічить людину, а й руйнує зв’язки між членами суспільства, впливає на економіку, політику, родинні стосунки. У багатьох творах «Людської комедії», зокрема в «Ежені Гранде», Бальзак показує занепад сім’ї внаслідок розтлінного впливу грошових відносин у буржуазному суспільстві. Але найразючіше це показано в романі Батько Горіо» (1834).}

_{Сюжет роману дуже коротко сформульований самим Бальзаком: «Добра душа — буржуазний пансіон — шістсот франків прибутку — позбавив себе всього заради дочок, кожна з яких має п’ятдесят тисяч франків прибутку, помирає, як собака». Проте сюжет твору значно складніший, аніж про нього пише автор. З сюжетною лінією Горіо переплітається лінія Растіньяка, який, власне, стає головним героєм роману, а також лінія Вотрена.}

_{Шлях до збагачення Горіо дещо нагадує шлях Гранде: він спритно використав голод за часів революції і, «продаючи борошно вдесятеро дорожче, ніж воно йому коштувало», нажив великі капітали, став фабрикантом вермішелі; щоправда, його дії позначені певним відтінком патріархальної доброчесності., Для Горіо гроші самі по собі небагато важать, він здобуває їх тільки заради своїх дочок — Анастазі й Дельфіни. Він прагне для них лише щастя і заради цього робить усе, що може, — забезпечує грішми, вигідно з його точки зору видає заміж — за барона і графа… Дійсність стала його спільником, завдяки їй він зміг провести кілька безпечних спекуляцій. І пізніше, коли ця дійсність завдає йому багато тяжких ударів, він і не думає боротися з нею, пасивно сприймає все як щось цілком нормальне. Аж тоді починається його справжня драма. Він мріє про здійснення свого найпалкішого бажання — щоб на його самовіддану батьківську любов дочки відповіли йому таким самим почуттям. Та дівчата змалку звикли до розкошів, і це розтліває їхні душі. А коли Горіо, допомагаючи дочкам вийти із скрутного становища, витрачає на них свої останні заощадження і перетворюється на злидаря, вони забувають про нього. Доля Горіо — це доля шекспірівського Ліра, пограбованого дочками й після того нікому не потрібного. Коли він помирає, за його труною ідуть двоє чужих для нього людей — Растіньяк і Б’яншон. Драматизм долі Горіо розкрито в саркастичних словах Растіньякового приятеля — медика Б’яншона, який радить зробити на надгробку старого такий напис: «Тут спочиває пан Горіо, батько графині де Ресто і баронеси де Нусінген, похований коштом двох студентів».}