Читать «Третій варіант» онлайн - страница 99

«Що ж, чудово, — подумалось. — Я — в лікарні».

У поверненні до ранньої американської цивілізації було немало переваг. Тоді люди допомагали незнайомцям, опікувалися долею бездомних, піклувалися про хворих. Він пригадав, як з аналогічною нинішній місією опинився в Лондоні XVII століття, напередодні Великої пожежі. Там не було лікарень, і він не міг скористатися наркотиком, аби полегшити собі перші години важкого фізіологічного пристосування.

До кімнати ввійшла висока дівчина, одягнена в простеньке сіре платтячко; довга спідниця опускалася до самих литок, гарне золотаво-каштанове волосся було укладене в хитромудру зачіску. Вона всміхнулася йому із щирим співчуттям, яке ще не переросло у професіональну люб’язність.

— О, чудово! Бачу, ми почуваємося краще. Вона приклала руку до чола Бьорку.

— Зачекайте хвильку, я лиш покличу доктора Саундерса.

Бьорк кволо всміхнувся у відповідь. Він насмілився поки що тільки на усмішку. Доки не навчиться імітувати їхній акцент. Він був добрим імітатором, проте задля цього мусив мати час. Акцент жителя Чікаго 2012-го видався б досить дивним у Сентер-Сіті 1904 року.

Сестра повернулася майже одразу разом з патлатим бороданем років тридцяти. За ним увійшов товстун середнього віку з пришпиленою до куртки металевою зіркою. Доктор Саундерс помацав чоло Бьорка й похитав головою.

— Що з вами трапилось, молодий чоловіче? — запитав. — Нещасний випадок?

Бьорк стенув плечима й безпорадно похитав головою.

— Не знаю, — промовив хрипко. — Нічого не пам’ятаю. Доктор обернувся до сестри.

— Керрі, принесіть нам прохолодної води. Не холодної, а прохолодної! Спробуємо збити жар. — Затим звернувся до шерифа. — Хочете поговорити з ним, Джоне?

Шериф кивнув на знак згоди, наблизився до ліжка й суворо поглянув згори вниз на Бьорка.

— Як тебе звати?

Бьорк удав, ніби пригадує, відтак повільно мовив:

— Джонатан Бьорк.

— Звідки ти?

Бьорк знову завагався, розгублено стенув плечима й похитав головою. Суворість шерифа перейшла в роздратування.

— Послухай, хлопче, тебе знайшли на вулиці непритомного, до того ж голісінького. Таке у нас, у Сентер-Сіті, трапляється не кожного дня. Отож краще розкажи про все і чесно!

Бьорк продовжував мовчати.

Шериф нахилився впритул до його обличчя, голос його гнівно задзвенів:

— Що сталося з тобою, відповідай! Як ти сюди втрапив? Тебе хто-небудь пограбував?

Бьорк, як і раніше, не відповідав. Опустив повіки, неначеб через кволість. Хоч особливих акторських здібностей це й не вимагало. Один з тих вірусів, про які попереджав доктор Емерсон, таки дістався Бьорку: він увесь палав, живіт судомило від болю, в очах пливли кола.

Доктор Саундерс відсторонив шерифа.

— Джоне, гадаю, нині ти від нього нічогісінько не доб’єшся. Він дуже хворий: я не знаю, що з ним трапилося, проте схоже, він утратив пам’ять.

Лікар дістав рушника з таці, де була прохолодна вода, яку принесла сестра Керрі, віджав і поклав на чоло Бьорку.

— Випадок звичайний, — продовжував він. — У нього немає зовнішніх ушкоджень, однак, судячи з того, в якому вигляді до нас потрапив він, мабуть, ускочив у добру халепу. З голови до ніг був у багнюці.