Читать «Третій варіант» онлайн - страница 100

Шериф сердито рушив до дверей. Взявшись за ручку, обернувся й промовив:

— Гаразд, молодий чоловіче. Я ще повернуся, тоді й поговоримо! — Потім, немов би таємнича поява Бьорка на півдні Іллінойса була звичайнісінькою справою, додав: — У нас у Сентер-Сіті такі штучки за абищо не минають!

Доктор Саундерс і сестра міс Хатчінс, про щось перешіптуючись, попростували за шерифом.

Бьорк стулив очі й заснув. Прокинувся від того, що міс Хатчінс утирала йому обличчя вологим рушником. Прокинувся лише на мить. «Красива дівчина, — встиг подумати, кволо всміхаючись, і знов поринув у небуття. — Ось це й справді не змінилося за сто з гаком років!»

Наступні десять днів Бьорк був по-справжньому хворий. 1904 рік був таки паршивим роком через вірусні інфекції, і Бьорку здавалось, що йому доведеться випробувати їх на собі абсолютно всі. Незважаючи на кволість, він зумів зібрати всі пластикові пакети, що зберігалися в ньому, й заховати у порожнині спинки ліжка. Ніяких інших кроків не вжив, прагнув якнайшвидше видужати та ще кожного дня милувався принадами міс Хатчінс.

Нарешті, 26 червня він почувався вже настільки добре, що з апетитом поїв, а ще за два дні доктор Саундерс оголосив, що може його виписати.

Джон Аберкромбі, шериф, видав Бьорку мішкувату одежину з окружного фермерського фонду і, коли Бьорк попрощався з доктором Саундерсом та Керрі, запросив його до себе в приміщення суду для серйозної розмови.

Коли вони сіли до столу, Аберкромбі розпочав:

— Вибач мені, Бьорк, якщо я був не дуже чемним. Док сказав, що в тебе схоже і справді ця ам… амнезія чи як її там, отже не буду на тебе тиснути. Але, можливо, чимось допоможу тобі? У тебе десь має бути рідня, можливо, дружина, діти? — Він погортав теку з циркулярами, тихенько наспівуючи легенький мотивчик. — Тебе ніде не розшукують, отже можу тобі сказати: йди куди хочеш. Що ти намірився робити?

— Не знаю, містере Аберкромбі, — відповів Бьорк. — Не знаю, що мушу робити. Мабуть, працювати, щоб заплатити борг окружній лікарні та за цю одіж.

Бьорк намагався говорити протяжно, з акцентом селюка.

— Гаразд, це потім. Поки що тобі не треба нікому і нічого платити. Розрахуєшся згодом. Проте, якщо хочеш залишитися в Сентер-Сіті, тут роботи задоста. На Пальмер-стріт зводять новий млин, якщо ти в цій справі дещо тямиш, а крім того, є залізниця, ще потрібні слюсарі-водопровідники, якщо ти цього навчений. У магазинах завжди раді діловим молодим людям, які б вели бухгалтерські книги тощо. Еду Мартіну, господарю прокатної стайні, також потрібна людина. Він платить небагато, але, можливо, це підійде тобі, як для початку?

— Справді, це, мабуть, моє… — одказав Бьорк.

Він не хотів поки що зв’язуватися з будь-якою технічною роботою. Дуже легко себе виказати. Прокатна стайня підійде. Дасть змогу влаштуватися, вкоренитися. Доктор Емерсон мав рацію, Сентер-Сіті — ідеальне місце для початку операції. Тут він міг призвичаїтись до нової цивілізації, не привертаючи нічиєї уваги, аби потім, коли почне діяти в інших масштабах, ризик був зведений до мінімуму.