Читать «Третій варіант» онлайн - страница 101

Олесь Бердник

— А я тим часом напишу в Чікаго, — продовжував шериф. — Можливо, там тебе хтось і згадає. Тебе послухаєш, — ти взагалі ніби нетутешній.

— Дуже вам вдячний містере Аберкромбі, — прогугнявив Бьорк. — Мені б, ясна річ, хотілось дізнатися, звідки я і де моя рідня, та поки це з’ясуєш… чоловікові ж треба пити й їсти, чи не так?

Бьорк дуже зрадів цій своїй фразі.

Аберкромбі повів Бьорка через сквер до прокатної стайні, познайомив з Едом Мартіном, і протягом наступних двох місяців Бьорк навчався орудувати вилами та щітками, годував та чистив коней, прибирав гній. Вечорами сидів з іншими любителями потеревенити — а до них належала більша частина чоловічого населення Сентер-Сіті — або на лаві біля міського суду, або навпроти аптеки, де розповідали всілякі історії, гомоніли про політику й ціни на пшеницю. Бьорк волів мовчати, проте слухав дуже уважно, і це допомогло йому уявити американське життя 1904 року.

Ці місяці були одними з найкращих у житті Бьорка. У нього не було минулого і майже ніяких надій на майбутнє, однак жителі Сентер-Сіті невдовзі приймали його як свого, з якоюсь легкістю і добротою, характерними для того часу. Для завсідників лавиць він був просто «Джонні Бьорк», свій хлопець. У неділю його запрошували на сімейні обіди, а оскільки виглядав молодо, був непоганий з виду, здоровий і, мабуть, не дурний, то особливу увагу мав у сім’ях, де були доньки на виданні. Вечорами і в кінці тижня, коли не треба було йти в гості, він набирав купи книг у бібліотеці й заново відкривав для себе насолоду читати. Роками не міг дозволити собі такої розкоші.

Що ж до самого Сентер-Сіті, то містечко з часом йому подобалося все більше й більше. Тут ще було поле для пошуку, тут ще залишалися перспективи. Головне ж — тут була ні з чим незрівнянна свобода. В Сентер-Сіті ще не було ні різко розчленованих общин панів та рабів, з якими Бьорк стикався в різні епохи, ні громад, що вимагали принизливого та суворого контролю над особистістю, як у його час. Звичайно, і тут існували зримі полюси влади, залишалися несправедливість, безчестя. «Та що мені до цього? — намагався жартувати Бьорк, — це ж не мій час, не моя цивілізація».

І все ж раптом спохоплювався, що й він несподівано для себе гарячково сперечається про золотий стандарт чи, перебуваючи біля дверей вокзалу, уважно слухає повідомлення про останні вибори, які читає з апарата станційний телеграфіст. Бьорк розумів, що втрачає перспективу і смисл своєї місії (щоправда, таке з ним траплялося й раніше), але почуття єдності з жителями Сентер-Сіті було надто велике. Немов актор, він споглядав збоку, як роль починає панувати над ним.

До того ж Бьорк раптово закохався в Керрі Хатчінс. Він розумів весь ідіотизм ситуації: адже невдовзі він зникне звідси, і назавжди. Сентиментальні зв’язки були ні до чого. До того ж — у буквальному розумінні слова — за абсолютним віком Керрі годилася йому в прапрабабусі! Однак суть полягала не в самій Керрі, не тільки в її стрункому та гнучкому стані й на диво прекрасному обличчі. Було в ній щось особливе, щось від традиції перших поселенців Сентер-Сіті. Її певність себе, прямий погляд і внутрішня сила стали для Бьорка символом добропорядності її епохи. Проте ці піднесені думки безслідно зникали, коли Керрі жартівливо кусала його за вухо, — тоді вона перетворювалася на символ розпусти всіх епох. Бьорк закохався й проклинав себе за це, та логіка нічого не варта в коханні. І Бьорк сидів на сходинках веранди будинку Хатчінсів, вдихаючи ніжний аромат серпневої ночі, настояний на хвилюючому запаху волосся Керрі, котра сиділа поруч, зовсім близько, поклавши йому голову на плече. Гірка радість цього неможливого, нерозумного кохання затоплювала серце Бьорка.