Читать «Третій варіант» онлайн - страница 98

Його проймав піт, хоча ніч видалася прохолодною, а він був голісінький, немов новонароджений. Важко дихаючи, сидів у заростях скверу, обдумуючи наступний крок. Забаглося запалити, однак цигарок не було. Одна з особливостей часових капсул полягала в тому, що вони могли переміщувати лише живу протоплазму або предмети, захищені нею: ось чому Бьорк був абсолютно голий, а найнеобхідніші пакети ховав у глибині свого організму. Він сам був ніби пакунком усередині капсули часу, а в ньому не ставало місця для такої дрібниці, як цигарки. Та саме ця особливість перетворювала розвідку часу в ризиковану операцію. Розвідника часу доставляли у потрібну епоху, наче новонародженого — далі він міг розраховувати лиш на власні здібності й деякі матеріали, кількість яких суворо обмежувалася вмістом «живого пакунку».

Сама капсула була схожа на мильну бульбашку, на витончений кокон із силових полів, що пронизували оболонку та всі неживі предмети всередині. Бьорк, як і будь-яка жива істота, являв собою мовби окрему енергетичну систему. Він міг прослизнути крізь мильну бульбашку, не зіпсувавши її, але не міг відокремити від неї жодної часточки, не міг порушити її цілісність, бо це порушило б безперервність енергетичного потоку. У різних розвідках часу експериментували з органічними «пакунками», однак, як з’ясувалося, тільки примати здатні витримувати часові переміщення завдяки своїй подобі до людини. Проте було гидко душити потім маленьку мавпу, витягуючи з неї пакети, й таємно позбуватися трупа, аби не накликати на себе підозри. Гра шеляга не варта.

Бьорк перепочив, напруження послабшало. Обережно підвівся й поглянув на годинника, що виднів на вежі міського суду. Було сімнадцять хвилин по четвертій. «Чудово, — прокоментував подумки. — Часу задоста».

Він підвівся й стрімко побіг босоніж сквером від куща до куща; через кожні десять кроків завмирав, прислуховуючись та вдивляючись у темінь. За високим трояндовим кущем біля крайньої бічної алеї затримався, по тому його голе тіло місячною тінню прогулькнуло передсвітанковою імлою — він перебіг Головну вулицю й сховався в затінку навпроти аптеки. Обережно, ховаючись у тіньовому боці, пустився вулицею до найближчого рогу й звернув у провулок позаду крамниць, що виходили фасадами на Головну вулицю. Тут зупинився, засапавшись, серед якихось каністр та інших покидьків позаду господарсько-продуктової крамниці, витяг з лівого вуха маленьку пігулку, здер з неї захисну оболонку й проковтнув. Потім розлігся на прохолодому гравії посеред провулку і майже одразу втратив свідомість: пігулка спрацювала.

Годин за дванадцять Бьорк отямився в затишній кімнаті з білими фіранками, крізь які просівалося надвечірнє сонце. Лежав у чистому ліжку: крохмальні простирадла приємно холодили шкіру. Із зацікавленням огледівся. Біля ліжка — столик, на ньому — емальована таця. На спинці з латунними прутиками й лискучими шишечками висіла табличка, мабуть, з графіком температури. Крізь відчинене вікно долинали такі незвичні для Бьорка дитячі голоси та сміх, а звідкись здалеку — посвист паровоза.