Читать «Третій варіант» онлайн - страница 71

— Як переконати тебе, Космоандре?

— Знайди в собі таку силу, як її раніше знаходив у тобі учитель.

— Я вже казала тобі про мимовільний обман, до якого вдався гуру, аби дати вам інше щастя, поза щастям бачення, котре недоступне сліпим.

— Дивна, учитель відкрив нам суть цього. Ти кажеш правду і, разом з тим, неправду.

— Як це?

— Дуже просто. У птахів життєвого потоку є безліч чуттів. Одні чуття є в одних, інші — в інших. Хіба щастя в тому, щоб захопити собі всі можливі чуття? Головне — виявити в повноті те, що в тебе є, що в тобі розкривається. Ти говорила про неповноцінність. Химерне поняття — визнання власної слабості. Неповноцінний той, хто мириться з умовним ступенем буття. Хто спить. А хто пробудився, тому відкрито шляхи до повноти осягнення радості. Учитель казав: більшість людей, маючи око, маючи те, що ти називаєш баченням, насправді сліпі, вони дивляться, не видячи. А можна бачити, навіть втративши орган, котрий давав таку можливість. Чи правильно пояснив нам учитель? Відповідай щиро й правдиво, Дивна.

Вона дивилася на нього, неабияк збентежившись такою граничною відвертістю. Готувалася до авантюрного вчинку, а тепер стала перед фактом чесної духовної гри. Учитель пропонує їй протиставити його шляху, його намірам — свої можливості, власну певність і силу, віру в правду переконань. Як їй знайти потрібні слова? Та хіба в самих словах суть того, що просить Космандр? Хіба логіка тут допоможе, де діють сили таємничих чуттів? Юнак чекав, прислухаючись до її схвильованого подиху. Вона стрімко наблизилася до нього, охопила гарячими долонями руку Космоандра.

— Що я можу сказати тобі в словах, мій друже? Ти володієш іншим розумінням достовірності, котре поза мовою. Я знову повторю лиш одне: птах радості не втратить свого щастя, коли йому відкриється ще один шлях пізнання. І цей шлях — бачення світла й кольорів — такий принадний, широкий і неосяжний, що ради нього можна звідати найжорстокіші бурі. Дарма шукати визначень для переконливості, ти збагнеш це лиш тоді, коли відкриється око! Чуєш? Моя любов хай переконає тебе, що я кажу правду. Учитель твій щирий, але моя щирість не менша. Може, ми разом з ним творимо для тебе спільний шлях, який стане ще прекраснішим.

— Любов, — Космоандр ніби пробував слово на слух. — Любов… Ти любиш мене?

— Більше від життя. Поза тобою світ мені здається порожнім і марним.

— Це теж слово — любов?

— Це — ураган. Це — вихор чуття. Мука й радість!

— Мука? — здивувався Космоандр. — Тяжке слово. Тривожне. Радість — крилата, громова, а мука — щось потаємне, нестійке, ненадійне. Невже я викликав до дії таке відчуття?

— Не збагнеш, доки не відчуєш. Любов — це бажання такої цілості, коли є лише він і вона! І в одній миті — безмежжя радості.

Вона не стрималася і припала до його грудей, ніби прорвавши якесь коло остороги. Космоандр похитнувся від її несподіваного пориву, але ніжно обняв жіночий стан сильними руками. Кожна клітина його сповнилась полум’яними протуберанцями, охопила все тіло багаттям. Він радісно закричав, не в силі вловити таємничий сплеск емоцій, і той крик прокотився над пустельними пісками, мов поклик птаха, визволеного з клітки.