Читать «Третій варіант» онлайн - страница 69

Дивлячись на острів, Жанна відчувала хвилювання й невимовну тривогу, вела сама в собі напружений діалог. Чи правомірний її вчинок, чи виправданий він нетлінними вартостями життя? Хто може з певністю підтримати її або переконливо заперечити задум, котрий виклекочує в глибині серця, ніби невідоме вариво в тиглі середньовічного алхіміка? Що народиться з того кипіння — чисте золото радості чи несподіваний вибух таємничих елементів, який рознесе в шмаття й того, хто покликав їх до життя?

Та поза всіма сумнівами, понад душевним сум’яттям і хитанням, жінка розуміла: вороття назад немає. Її веде сила, могутніша від розумових, інтелектуальних рішень, і що та сила, можливо, є волею вчителя, який створив Гніздо Радості. Можливо, тепер діє не вона, не її волюнтарне рішення, а стихія єдності вищого рівня, єдності, що зродилася при зустрічі Жанни з Космоандром.

Вона переговорила з капітаном — літнім, сивим індусом, небагатослівним і незворушним, домовилася про план дій. Він не розпитував подробиць, а лише порадив вродливій господині завершити справи, пов’язані з цим островом, за тиждень, бо незабаром штиль зміниться періодом бур і негоди. Спустили шлюпку, в яку, окрім Жанни, сіло двоє моряків — молоді, сильні бенгальці, котрі й завеслували до берега. За годину вони наблизилися до мети мандрівки. Жінка зійшла на берег, звелівши супутникам дрейфувати в шлюпці за смугою рифів.

Острів був пустельний, тихий. Поміж грядою скель — ні душі. Жанна нервово ходила понад берегом, де ще недавно казковий юнак рятував її від неминучої смерті, і напружено роздумувала про те, як має діяти, коли несподівано зустріне вчителя. Що йому говорити, як виправдати свої наміри, свою появу тут? Переконувати, звертатися до серця, до найсвятіших струн душі? Він же неодмінно поцікавиться, чому вона не ввійшла в контакт з ним, а обрала стежку авантюри?

А, зрештою, навіщо всі ці копання в душі. Недостойна гра. Хіба суть у тім, аби виправдати себе перед власним сумлінням чи перед умовною мораллю світу? Головне знати, що ти дієш монолітно щодо власної волі, понад всяким вибором, котрий завжди знаходить найхимерніші пояснення своєї «правоти». Вибір — це ще непевність, це ще оцінка. Свобода — непорушна дія, для якої будь-який вибір відпадає.

Жанна інтуїтивно відчувала, що він має з’явитися тут, де вони вперше торкнулися серцями. Якщо карма звела їх на спільній стежині і вони належать одній долі, то задумане здійсниться всупереч будь-яким перешкодам і опору людей чи стихій.

Вона відчувала, як холодні дрижаки проймають тіло, хоч довкола мінило парке повітря тропіків. Загорнувшись у плащ, Жанна сіла в скельну заглибину, вслухалася в пронизливі крики чайок. Думала про ймовірність того, що має статися. Яка закономірність такої ймовірності, ким вона може бути визначена? Чи ймовірна поява самого життя у безмежжі космічного холоду та мільйонноградусного буяння вогняних океанів зірок? Який відсоток можливості реалізується в таємничому процесі зародження вітальності, і хто гарантує стабільність існування екзотичної форми буття матерії? А може, природа полюбляє саме неймовірні рішення, казкові результати тих чи інших процесів? Може, природі «нецікаво» добувати тривіальні плоди із своєї динаміки, і вона радіє несподіваним знахідкам? Чи не є такою радістю саме життя? І воно, життя, в своєму плині освячує несподівані явища та події, котрі діаметрально протилежні законам математичної ймовірності.