Читать «Третій варіант» онлайн - страница 54

— Як бажаєш. З твоїх вуст приємна будь-яка назва. Ти близька моєму серцю і сонцю. Дивно, я не думав, що при зустрічі з жінкою може народитися таке ніжне почуття рідності.

Жанна спалахнула, але промовчала, тим паче, що старий чоловік і дівчинка вже підходили до них. В іскристо-чорних очах патріарха відбивався подив і збентеженість. Він зупинився і допитливо глянув на жінку, потім перевів погляд на юнака.

— Ваш вихованець врятував мене, — попередила Жанна. — Трапилася катастрофа. Лайнер загинув. Я щиро вдячна… Мене звати Жанна Мішо… Я нейрофізіолог і генург з Пондишері, Індія… У мене своя клініка…

Патріарх підняв руку і жінка відчула: він сповнений дивної сили.

— Ми раді вашому рятунку. Вихованець вчинив благородно. Синку, ти хоробрий Зорептах.

— Учителю, — дзвінко озвалася дівчинка. — Звідки з’явилася нова пташка? Космоандр врятував її? У неї поранені крила?

Жанна окинула поглядом тендітну постать дівчинки, відзначила погляд її прозорих сірих очей, зупинений десь у просторі. Здивувалася небаченому кольору тіла — золотистому, мінливому, такому, як і в Космоандра. На ній теж був білий напоясник… Жанна схаменулася, згадавши що стоїть перед літнім чоловіком в далеко не пляжному вигляді, і зашарілася. Сивий патріарх ніби прочитав її думки, підбадьорливо усміхнувся. Потім приклав пальці до вуст, вказавши очима на юнака й дівчинку. Жінка збагнула: при його вихованцях не все можна говорити.

— Квіточко, — ласкаво озвався старий до дівчинки. — Врятована птаха потребує спочинку. Я візьму на себе дальші турботи. А ви — вільні. Обмін думками й почуттями — потім, коли я допоможу цій жінці. Я щасливий за тебе, сину, ти вчинив прекрасно.

Обличчя Космоандра осяялося, та враз на нього набігла хмаринка.

— Я хочу знати долю цієї пташки, вчителю. Я назву її Дивною. Чуєш, Дивна, хочу знати про тебе все!

— Потім, синку, — владно повторив учитель. — Гуляйте над морем, грайтеся з вітром, слухайте пісню вічності.

Юнак з дівчинкою слухняно рушили до берега, але Жанна відчула, як її рятівник ніби незримими силовими лініями притягується назад, сюди, де стояла вона. Сивий патріарх теж, певне, відчув щось подібне, бо в його погляді відбилася заклопотаність. Коли вихованці сховалися за скелями, він ввічливо й стривожено сказав:

— Великодушно пробачте, мадмуазель Жанно, що вас тут зустрічають, на перший погляд, дивно. Ви все зрозумієте.

— Я вже дещо розумію. До речі, я була одружена.

— Що саме розумієте?

— Що юнак і ця дівчинка сліпі.

— Ви не говорили йому про це? — гостро запитав патріарх.

— Не встигла. Але ж я не знала, що це табу. Вловила інтуїтивно, а потім з вашого жесту — тут якийсь дивний експеримент. Тим паче, факт левітації… Він буквально прилетів до мене, витяг з води, приніс до берега…

— Гм, — здивувався вчитель. — Цього я з ним ще не експериментував. Колосальний стрибок. Він зріє блискавично. Вам треба спочити, набратися сили. Такий стрес! Який лайнер затонув?

— «Клеопатра»… Метеорит. Судно розламалося навпіл. — Не знаю, чи ще хтось врятувався.

— Яка неймовірність. Просто не віриться. А втім, що ми знаємо про ймовірність?