Читать «Третій варіант» онлайн - страница 102

— Джонатан, — сказала Керрі, прихиляючись до нього. — Щось не так, як треба, Джонатан?

— Так, — сказав він.

— Це пов’язане з твоїм минулим?

Бьорк замислився на мить, потому твердо відповів:

— Так, з моїм минулим.

— Невже… невже ти був одружений?

— О ні, ні! Річ зовсім не в цьому, Керрі. Просто я змушений буду невдовзі поїхати.

— Гаразд, я не буду ні про що запитувати. І я чекатиму на тебе. Чекатиму, скільки треба, якщо ти також мене кохаєш.

Бьорк хотів відповісти: «Не чекай на мене, мила Керрі. Не чекай! Я не повернусь до тебе. Я не можу». Він хотів їй сказати: «Знайди собі гарного хлопця, Керрі. І забудь мене!» Проте не міг цього вимовити, і всі слова замінив палкий поцілунок.

Зусиллям волі Бьорк примусив себе готуватися до від’їзду із Сентер-Сіті. Він рішуче викинув з голови всі думки про місто й про дівчину, яких так кохав. За два місяці роботи в прокатній стайні він відклав майже вісімнадцять доларів. Пізньої серпневої ночі — низькі хмари ховали місяць — він дочекався, коли годинник на вежі міського суду виб’є дванадцяту, і вирушив по пластикові пакети, які заховав. Спочатку — до лікарні. Тут він прослизнув повз нічну сестру й тихо прокрався у свою колишню палату на другому поверсі. На щастя, там було порожньо, і він без зайвих клопотів вийняв пакети зі спинки ліжка. Таким же чином вибрався з лікарні, перетнув сквер і викопав з-під коріння великого дерева решту пакетів.

Повернувшись у свою комірчину над стайнею, Бьорк поклав пакети в недорогий фібровий саквояж разом з нечисленними пожитками, серед яких була й бритва — боже, скільки часу, скільки поту та крові він пролив, аби навчитися нею користуватись! — і ліг у постіль.

Наступного ранку вибачився перед Едом Мартіном, пояснивши, що мусить ненадовго поїхати в Чікаго до спеціаліста, який допоможе повернути йому пам’ять. А якщо ні, то, можливо, чікагська поліція що-небудь дізнається про його минуле.

— Мені чомусь здається, — сказав Бьорк, натякаючи на таємницю, — відповідь слід шукати в Чікаго. Це, звичайно, лише здогад, та я не заспокоюсь, поки не дізнаюсь.

Мартін співчутливо кивнув. Така реакція була й у Аберкромбі, коли Бьорк виклав йому свою історію. Обидва проводжали його до ранкового поїзда, і, коли прощалися, Мартін тицьнув йому дводоларовий папірець.

Коли поїзд здригнувся і під стукіт коліс покотив на північ через рівні кукурудзяні поля штату Іллінойс, Бьорк тихенько прилаштувався біля вікна, не звертаючи уваги на комівояжерів, котрі грали у покер. Від їдкого вугільного диму, що вихоплювався з паровозної труби, дерло у горлі, в очі летіла сажа.