Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 25

Уночі в ліжку я сказав Лілі:

— Ну, тепер я готовий поговорити на цю тему.

— Я дуже рада, Юджіне. — За такий жест вона виставила мені високу оцінку й додала: — Це добре, що ти помалу вчишся сприймати реальність.

— Як ти сказала? — перепитав я. — Та я знаю про реальність у тисячу разів більше, ніж ти. Я з нею в чудових стосунках, і хай мене чорти візьмуть, якщо це не так.

Незабаром я зірвався на крик, і Райсі, чуючи, як я розходився, а може, й побачивши крізь двері, як я стою на ліжку в своїх жокейських трусах, вимахую кулаком і сиплю погрозами, мабуть, злякалася за своє немовля. Двадцять сьомого грудня вона втекла з ним із дому. Я не хотів мати справу з поліцією і зателефонував Бонзіні, приватному детективу, який уже кілька разів виконував мої доручення. Та не встиг він узятися до діла, як подзвонила директриса із школи-інтернату й повідомила, що Райсі повернулася й переховує дитину в загальній спальні.

— Їдь туди, — сказав я Лілі.

— Як же я поїду, Юджіне?

— Звідки мені знати, як ти поїдеш?

— Я не можу покинути близнюків, — сказала вона.

— Це відірве тебе від позування для портрета, чи не так? То знай же: ще трохи — і я спалю к бісу і будинок, і всі картини в ньому!

— Та не в тім річ, — мовила Лілі, затинаючись. Вона зблідла й почервоніла водночас. — Я вже звикла, що ти мене ні в чому не розумієш. Мені завжди хотілося, щоб ти навчився мене розуміти, але, думаю, людина мусить спробувати жити й тоді, коли її не розуміють. Можливо, це гріх — прагнути, щоб тебе розуміли.

Отже, в школу довелося їхати мені, і директриса сказала, що Райсі доведеться покинути інтернат, бо не так давно їй призначили випробувальний термін.

— Ми повинні подбати про психічну рівновагу решти учениць, — заявила директриса.

— Як ви можете таке казати?! — обурився я. — Ваші дівчата навчаться від моєї Райсі благородних почуттів, а це куди важливіше за врівноважену психіку. — Того дня я був п’яний як чіп. — У Райсі імпульсивна вдача. Вона належить до тих дівчат, які легко захоплюються. Може, тому, що вона вродилася мовчазною…

— Звідки в неї немовля?

— Вона сказала моїй дружині, що знайшла його в Данбері, у припаркованому автомобілі.

— Але тут вона говорить зовсім інше. Вона каже, що це її дитина.