Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 18

Лікар відштовхнув її:

— Ну годі, годі. йди. Та гляди, якщо комусь проговоришся…

— Та що ви, сеньйоре лікар. — Товста Хосефа перехрестилася. — Як можна? На свою ж голову… А бог… бог простить. Адже добре діло зробили. Хіба б прогодувала Аделіна двох? Та ж чоловік у тюрмі. Не сьогодні-завтра повісять. Зате тут, — вона обвела кімнату рукою, — тут хлоп'ятко сеньйором буде…

Із кімнати доньї Терези знову почувся стогін. На цей раз настійливий, вимогливий.

Маленький лікар поправив мережива біля голівки новонародженого і відчинив двері до спальні доньї Терези Леаль де Агірре і Понсе Леон.

— Сеньйоро, — сказав він із шанобливою урочистістю, намагаючись перекричати немовля, — вітаю вас із спадкоємцем. Чарівний хлопчик!

Розділ четвертий

ДОН ЕСТЕБАН

З того часу минуло десять років. Ішов 1834 рік.

Неподалік від селища Накогдочес, серед родючих долин, зарослих дикими травами і чіпким чагарником, розкинулося ранчо дона Естебана. Високий мур, викладений із каменю, обмазаного глиною, огороджує присадкуватий будинок із плоским дахом.

Увесь двір за старовинним іспанським звичаєм старанно вимощено червоною цеглою. Ані п'яді живої землі. Квіти, красиві папоротникові пальми і навіть дикий виноградник, що обвив своїм густим листям затишну альтанку, — все росте в глиняних горшках і дерев'яних діжках. Красиві ґратчасті ворота щільно зачинені. Тиша і спокій панують у домі дона Естебана.

Ледь навчившись іспанської мови, вродженець Коннектікуту, американський колоніст Стівен Остін почав звати себе дон Естебан і без найменшого вагання прийняв католицьку віру. Разом з іменем і релігією Стівен Остін змінив також і одяг. Він почав одягатись, як багатий мексіканський ранчеро. Невисокому молодому шатенові з холодними блакитними очима надзвичайно личив чорний щільно пригнаний костюм мексіканського верхівця. Срібні і золоті вишивки прикрашали його замшеву куртку, а голову прикривав крислатий капелюх із найтоншого фетру. Однак пістолет його був старомодний, з замацькованим руків'ям, і, можливо, тому ніхто не смів називати дона Естебана франтом.

Від свого батька, старого Мозеса Остіна, першого американського колоніста в Техасі, дон Естебан успадкував не лише кращі техаські землі, а й широкі зв'язки, які тяглися від Білого дому в далекому Вашінгтоні до найвпливовіших політичних та військових кіл мексіканської столиці.

Дон Естебан жив скромно і самотньо. Він завжди тримався осторонь своїх невгамовних співвітчизників. За десять років перебування в Техасі він жодного разу не переступив порогу «Золотої остроги» — галасливого розважального дому колоністів, де рікою лилося контрабандне віскі, шалено вертілося колесо рулетки, а стрілянина з пістолета не вважалася достатньою причиною для припинення танців. Попри все це дон Естебан був найвпливовішою і, як це визнавали багато хто, найрозважнішою людиною серед колоністів. Ще вісім років тому, в 1826 році, будучи зовсім молодим, він рішуче виступив проти повстання купки колоністів, які хотіли перетворити Техас у («незалежну республіку Фрідонію».