Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 16

— Ану, відьмо, збирайся! Живо!

— Зараз, — сказала стара і шмигнула в хату.

Там хтось завовтузився, застогнав. Потім стало тихо, і Товста Хосефа знову вийшла на вулицю. Вона спокійно озирнулася, окинула маленькими, хитрими очицями такі самі, як і її хата, халупи із зачиненими віконницями, зморщила масне обличчя і зайшлася голосінням:

— Куди ж це ви мене тягнете, пане солдат… Не поїду я! Не поїду!

Солдат добродушно штурхнув її кулаком під бока:

— Не горлай, бісова відьмо! Не в тюрму я тебе, а до самого сеньйора полковника. Лікар по тебе прислав.

— А я не поїду, нема часу мені сьогодні. Он у мене жінка там родить…

— Що?.. — погрозливо гаркнув солдат і хотів схопити стару за коси.

Але вона спритно вивернулася, шмигнула в свою халупу і причинила за собою двері, не перестаючи голосити:

— Кажу вам, пане солдате, не поїду я… Не можу сьогодні!

Солдат затарабанив кулаками в двері. Він лаявся і погрожував перевернути хату, якщо бісова відьма зараз же не вийде. Але несподівано почув за собою гаряче шепотіння:

— Їдьмо! Швидше, ну. Швидше. Тобі кажуть, дурню!

Він озирнувся і похолов від жаху — на возі, пригнувшись так, ніби від когось ховалася, сиділа Товста Хосефа.

Солдат перехрестився. Тремтячи від страху, він забрався на передок і погнав мулів. А Товста Хосефа все квапила його:

— Швидше! Швидше!

Старий служака був хоробрим воїном. Він брав участь у багатьох сутичках з дикими індіянами. Доводилося йому і розстрілювати людей, і закопувати непокірних пеонів живцем у землю. Ні разу не здригнулася рука, ніколи не стояли за спиною тіні вбитих і замордованих людей. Що поробиш — така була служба! Але зараз, цієї погожої місячної ночі, напівживий від жаху, він мов божевільний шмагав своїх мулів, відчуваючи на своїй потилиці гарячий подих самого Мандінга в образі Товстої Хосефи.

Яскраво горіли свічки, освітлюючи будуар доньї Терези. Дзеркала і картини було завішено полотнами, меблі накрито білими чохлами.

Маленький лікар дивився на немічне, худеньке тільце, яке Товста Хосефа тримала в руках. Намагаючись викликати в ньому ознаки життя, вона розтирала його, плескала і навіть вдавалася до надзвичайного заходу — прошептала навпаки «отче наш», починаючи з «амен». Але все було марне — дівчинка народилася мертва.

— Пресвята діва Марія не пустила свого янголятка на нашу грішну землю… — приказувала скоромовкою товстунка.

Але лікар сердито зацитькав, показуючи на двері:

— Тихіше, ти! Бісова баба! Загортай швидше і поспішай! Мій негр тебе довезе до балки. До себе проберешся городами. Ну, йди! Та гляди не затримуйся!

— Не затримаюся, сеньйоре, не затримаюся, — лепетала Товста Хосефа, міцно загортаючи трупик під свою подерту хустку. — Я знаю надійний спосіб: треба розтерти червоний перець і вкинути його в вогонь.

Але Крафт випхнув її надвір і вийшов слідом за нею. Їх одразу ж охопила сковуюча тиша ночі. Якусь мить вони стояли не рухаючись, прислухалися до звуків і вдивлялися в темряву. Маленький лікар навпомацки, як сліпий, провів рукою вздовж стіни. Сайлас був на місці — там, де йому звеліли чекати. Він одразу ж схопився на ноги і боком, по-пташиному, подивився на свого господаря. Коли Крафтові очі звикли до темряви і вже змогли розгледіти біля воріт темну тінь вартового, він відчув себе упевненіше.