Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 15

Глухий раб не знав, що його грубий голос навівав на дітей ще більший жах.

Але того дня все сталось інакше. Дитина, прив'язана до спини молодої індіянки, подивилася широко розплющеними оченятами на Сайласа й… усміхнулася, показавши двоє чудових молочних зубів. Величезні очі на пласкому, майже безносому личку сяяли непідробним захопленням.

Негр зареготав:

— Чудово! Дуже гарне янголятко! Добре янголятко! Дуже добре янголятко! — крикнув він і подався підскоком за індіянкою.

Жінка оглянулась і з переляку побігла геть, упустивши кілька яєць із кошика, якого несла в руках.

Сайлас намагався заспокоїти її:

— Стій! Стій! Сайлас не страшний. Янголятко знає! Янголятко знає. Не тікай!..

А дитинча аж заходилося від веселого сміху, захлинаючись від радості, — ніколи ще дорослі не гралися з ним так гарно. Лікар Крафт сміявся до сліз. І, бог свідок, він дозволив би Сайласові наздогнати індіянку, коли б так не поспішав побачитися із Товстою Хосефою…

Дедалі важче ставало жити Товстій Хосефі. Ремесло повитухи вже не могло прогодувати самотню бабусю. Землі Техасу передавалися в оренду американським колоністам. За один день мексіканські селяни-землероби перетворювалися на бездомних жебраків. Юрби знедолених людей покидали рідні місця, ішли на південь, у глибину Мексіки…

І Товста Хосефа, мабуть, померла б із голоду, коли б не щаслива випадковість. Одного разу в засуху чорна дощова хмара пройшла краєм поза селищем. Але люди помітили, що саме в цей час Хосефа сиділа навпочіпки біля своєї халупи і щось бурмотіла… Добряче ж її тоді побили! «Не чаклуй, бісова відьмо, — приказували, — не чаклуй!»

Жінка мовчки стерпіла побої — навіть не виправдовувалася. Того ж дня розпустила коси по обличчю. Так здавалася страшнішою і мудрішою. Була вона присадкувата, огрядна, з круглим одутлуватим обличчям і синюватими губами. Ходила якось по-качиному, важко перевалюючись із ноги на ногу.

З того часу жити їй стало набагато легше: багато було таких, що потребували послуг чаклунки. Ночами до неї потихеньку пробиралися селяни і чорні раби колоністів. Купували приворотне зілля, трави від поганого ока, від витівок всюдисущого Мандінга — ворога роду людського — і просили поворожити на вогні: чи буде нарешті хоч невеличка надія на щастя… Іноді, правда, їй доводилося варити не зовсім нешкідливі трави — хіба ж може справжня чаклунка обійтися без цього? І все ж таки Товста Хосефа охочіше допомагала людям появлятися на цей світ, аніж полишати його.

В низенькій халупі з плоскою покрівлею, порослою довгими стеблами бур'янів, час від часу лунали крики новонароджених…

Якось у місячну ніч біля її житла зупинився невеликий, міцно збитий віз із невисокими масивними колесами: На таких возах, запряжених четвериком мулів, здебільшого возять гарматні ядра. Старий солдат, одягнений за всією формою, в білому мундирі, навхрест перетягнутому ременями, і з важкою шаблюкою біля боку, наказав: