Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 13

— Я б його повісив, цього вченого! — гаркнув він люто.

Крафт вдав, ніби не розчув слів полковника. Він приголомшив його. Тепер треба заволодіти ним, заспокоїти. Маленький лікар добре знав: незрозумілі слова і плутані думки діють як дурман.

— Так, полковнику! — вів далі він. — Світ засліплено дослідами Фарадея, новими загадковими явищами під смішною назвою «електрика». Всі схибнулися на суднах із паровими машинами замість вітрил… Запевняють, що майбутнє належить залізницям. Старі мікроскопи Левенгука замінено новими, але люди забули про «дрібних звірят»… Забули незаслужено, бо в них криється пізнання життя і смерті.

Полковник часто закліпав очима і засопів. Те, що говорив лікар Крафт, було вище від його розуміння. Тільки одна думка заволоділа ним цілковито: «Сьогодні ж накажу засипати колодязь і примушу возити воду з річки. Сьогодні ж!»

А лікар не вгавав:

— Ми, вчені, лікарі, прагнемо одержати перемогу не лише над тим, що в конечному результаті неминуче — я маю на увазі смерть, — але й викликати ту таємничу силу, яка дає початок життю. І я сподіваюся за допомогою господа бога і науки продовжити рід Агірре і Понсе Леон на славу всьому людству і головним чином Техасу.

Останні слова схвилювали полковника.

— О, я буду вам вдячний, поки житиму! — сказав він зворушено.

— Це краща з винагород, — роздільно промовив лікар Крафт, не зводячи пильного погляду з полковника. Тоді усміхнувся і сів у крісло. — А то ви кажете: «земля», «солдати»… Запевняю вас, полковнику, в наш час дружба дорожча від золота. Особливо в Техасі.

— Емпресаріо — багаті люди…

— О, так… Але головним чином дурні: візьміть хоча б цю ідіотську затію з Фрідонією!

— Ха-ха… і з прапором, — зареготався полковник, — червоний з білим! Але я… я звелів їх розігнати, а якщо треба, і відшмагати всіх громадян цієї держави!..

— Як? Як ви сказали, мій полковнику? Відшмагати? Всіх громадян? Це дуже, дуже дотепно… Хи-хи-хи!.. Дуже чудово! — Маленький лікар раптом увірвав свій верескливий сміх і додав цілком серйозно: — Хіба можна тепер, у тисяча вісімсот двадцять четвертому році, говорити про самостійність Техасу!

Полковник насторожився. Він не міг не помітити, що Крафт зробив акцент на словах «тепер, у 1824 році». Але той не дав йому заперечити:

— Я гадаю, що декрет про колонізацію Техасу американцями, прийнятий вашим урядом кілька років тому, — дуже мудре рішення. Створення такого… я б сказав, дружнього бар'єра між Сполученими Штатами і Мексікою… вічно служитиме гарантією недоторканності мексіканської території. Ви не думаєте?..

— Ні. Не думаю, — грубо перебив його полковник. — Такий, з дозволу кажучи, бар'єр з часом послужить перетворенню Техасу в територію Сполучених Штатів Америки. А потім вам, американцям, і цього буде мало.

— Що ви, мій полковнику! — замахав Крафт руками, вдаючи жах на обличчі. — Ніколи цього не буде. До речі, ватажок американських колоністів, усіма шанований дон Естебан Остін, просив порадитися з вами, перш ніж прелати цю пам'ятну записку мексіканському урядові. В ній він говорить про величезні, ще не розроблені багатства Техасу, про можливість торгівлі із Сполученими Штатами, про велике майбутнє, яке чекає цю землю. Звичайно, дон Естебан запевняє уряд, що Техас завжди буде вірним і покірним слугою столиці…