Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 13

— А хай йому! — пожвавішав раптом Самсонов. — Чого це ми з тобою, хлопче, раптом похнюпили носи? У капітанів свої клопоти, у нас свої.

Він жестом натренованого спортсмена розкинув широко руки, підняв їх угору й на мить задивився на небо.

— Ех, чуже небо, Олесику-Телесику, чужа земля!

— Матеріальний світ скрізь однаковий, — відповів тоном дорослої людини Олесь і цим раптовим висновком так розсмішив Самсонова, що той аж за боки взявся.

— Слухай, вчений муже, — схопив він хлопця за плечі. — Розкрий мені таємницю: де ти набрався премудрості? Може, вчився у древнього Авіценни? Чи твоїм учителем був наш славнозвісний Михайло Ломоносов? Ні, ні, ти не приховуй від нас правди. Ми повинні знати, з ким маємо справу. «Матеріальний світ скрізь однаковий», — з перебільшеною урочистістю повторив він Олесеву фразу і знову голосно засміявся.

— Де я вчився, Ілля Григорович, — не має значення. Зате я не такий хвалько, як ви. І не такий боягуз… Так, так, боягуз. Ви тільки вмієте глузувати з мене…

Тоді Самсонов ухопив хлопця за плечі й рвучким рухом обкрутив навколо себе.

— Аллю-лю! — закричав він весело. — Великий і премудрий Арістотелю, не гнівайся на свого вірного раба. Дивися, провидцю, дивися краще. Ти вже перестав бути людиною. Ти став сонцем мудрості, навколо якого обертається нікчемна планета темноти й забобонів. Не відштовхуй її від себе, о премудрий Архімеде! Не позбавляй її свого життєдайного світла!

Хитрувато-скорботне обличчя Самсонова, швидке бубоніння, ритуальні жести — все це так розсмішило Олеся, що він не втримався й голосно зареготав.

— От і все, сонце мого життя, Олесику-Телесику, — заговорив спокійніше, але все ще з нотками прихованого гумору Самсонов. — Я повідомлю професора, що науково-інтелектуальний потенціал експедиції збільшився на одну мудру голову. Згода?

— Згода, Ілля Григорович! — примирливо сказав Олесь.

В цю мить капітан Пабло, висунувшись із своєї рубки, гукнув до Самсонова й Олеся:

— Сеньйори! Ходіть-но сюди!

Вони піднялись по крутому трапові, й капітан, не знімаючи руки із стерна, сказав притишеним таємничим голосом:

— Даруйте, сеньйори, але я б не радив вам зчиняти такий галас перед заходом сонця. Не думайте, що старий Пабло забобонний дурень. Але краще бути обережним…

— Ми можемо нашкодити комусь своїм сміхом? — здивувався Олесь.

— Не треба спокушати долю, сеньйори, — промовив Пабло, ніби соромлячись свого застереження. — В сельві не заведено сміятись перед смерком. Індійці кажуть, що сміх дратує злого духа Курукіру. Чого тільки не буває в сельві! Краще пливти тихо, сеньйори!

Він із заклопотаним виглядом втупився в річкову далечінь. Самсонов поклав Олесеві на плече руку і задумливо сказав:

— Ходім, Телесику! Сеньйор Пабло має рацію. Не будемо спокушати долю. — І коли вони спустились на палубу, додав зовсім притишеним голосом: — І не будемо дратувати капітана. Зрештою, він непоганий чолов'яга.