Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 12

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем, і розпечений обрій був для нього величним орієнтиром.

Білі стіни палубних надбудов злегка рожевіли в сонячних променях.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Неподалік від «Голіафа» Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне, з різко окресленою ватерлінією.

«Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій», — подумав він.

Капітан Пабло дав дві довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого борту, й «Голіаф» якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двоярусний пароплав із просторою палубою, геть захаращеною пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З своїми сім'ями й мізерним скарбом збирачі каучуку перебиралися на нові місця. Обличчя у них були виснажені, темні, вилицюваті. По палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав свою матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на свої криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала штрикати в щілину паличкою.

Трохи оддалік стояла молода пара — мулат і мулатка. Молодий робітник у крислатому сомбреро награвав на гітарі, дівчина співала щось тужливе й монотонне.

— Картина горя й злиднів, — похмуро констатував Самсонов, підходячи до Олеся, його глибоко вразила велична гордовита краса корабля, який так раптово з'явився посеред річки, і вся убогість отого галасливого людського мурашника на палубі.

Пабло щось кричав капітанові, висунувшись із свого маленького віконця. Капітан зустрічного корабля, жваво жестикулюючи, відповідав йому. Показував рукою на корму і повторював якесь дивне слово:

— Апіака! Апіака!

— Про що вони там перемовляються? — насторожився Самсонов.

Олесь потягнув його за рукав до капітанського містка.

— Ходімо ближче, — сказав занепокоєно. — Ходімо, вони говорять щось недобре.

Спинившись біля містка, Олесь, нарешті, вловив кілька слів із того, що вигукував невідомий капітан, і швидко став переказувати їх зміст Самсонову:

— Говорить, що вище по річці з'явились люди апіака. Це, мабуть, якесь дикунське плем'я. Багато поліції і солдат. Обшукували корабель. Забрали двох пасажирів…

Самсонов розкрив рота, щоб про щось запитати хлопця, але Олесь нетерпляче махнув рукою:

— Мовчіть! Мовчіть! Ось він говорить знову. Так, так… З'явились загони доктора… розумієте, з'явились якісь загони… Поліція когось шукає…

Над пароплавом здійнялася біла хмарка диму, гучний верескливий звук різонув передвечірню тишу. Ожили лопаті. Заграли пінні буруни. Корабель зрушив з місця. Біле громаддя попливло перед Олесевими очима. В шумі його лопатей Олесь уловив щось застережливе й грізне.