Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 11

Пабло тугіше затягнув на шиї червону шкіперську хустину й хазяйновито поклав на штурвал свої зморшкуваті жилаві руки. Добре, коли тобі доля підкине отаких пасажирів. Ще й заплатили неабияк. Диваки! Зафрахтували спеціальне судно й не дозволили пускати на нього жодного пасажира. Хазяїн капітана Пабло, звичайно, зрадів. Загнув добрячу ціну, та вони й не сперечалися. Все квапились. А куди пливуть — не кажуть. «До верхнього Оріноко, капітан Пабло». Диваки, та й годі!

Тим часом між Самсоновим і Олесем точилася жвава розмова.

— А хороше отак мандрувати, — говорив замріяно Олесь. — Пригоди щоб були, небезпека. — Він раптом схопив Самсонова за лікоть. — Скажіть, Ілля Григорович, чому ми змінили маршрут? Ми ж збиралися спочатку пройти через льяноси, а тепер їдемо одразу на верхнє Оріноко.

— Хочеш знати?

— Ще б пак! — Олесь посуворішав. — Розкажіть! Якщо це таємниця, я нікому ні слова!

Самсонов поклав хлопцеві на плече руку, зазирнув йому в очі.

— Ніякої таємниці немає, Телесику, — сказав по хвилі. — Раніше ми були тільки науково-дослідною групою, а тепер взяли на себе ще й функції рятувальників.

— Кого ж ми будемо рятувати? — Олесь весь насторожився. — Чого ви мовчите? Ви боїтеся звірити таємницю? А казали, що ми справжні друзі!

— Так, ми з тобою друзі, — посміхнувся до нього Самсонов. — Я не хотів тебе даремно турбувати, але коли наполягаєш — слухай. Професор відгукнувся на прохання голландської академії наук і через доктора Сундстрема передав їй свою згоду докласти сил до врятування сміливого голландського вченого. Ми будемо розшукувати Ван-Саунгейнлера.

— Значить, ми підемо через найглухіші нетрі Оріноко? — прошепотів Олесь.

— Так, Телесику, ми висадимося північніше Касік'яре і помандруємо сельвою. Можливо, досягнемо гірських хребтів біля Ріо-Падамо. Десь у тому районі впав літак Ван-Саунгейнлера. Ми будемо питати про нього в індійських селищах, в поселеннях каучеро, на річкових причалах. І я певен, що ми знайдемо цю мужню людину. У твого батька є телеграма, яку він одержав із Москви у відповідь на свій запит. Уряд дозволив нам провадити розшуки.

Олесь тільки глибоко вдихнув повітря. Розшуки вченого… Гірські хребти біля Ріо-Падамо… Найглухіші нетрі верхнього Оріноко…

У нього виникла безліч питань, і він квапився викласти їх перед Самсоновим. Чи буде в них зброя? Хто їм допомагатиме? Скільки часу вони пробудуть у сельві? Чому Бунч такий збентежений? Невже він боїться? Це правда, що індійці верхнього Оріноко займаються продажем людських голів?

Потім, вислухавши пояснення Самсонова, він раптом стих, заспокоївся, поринув у власні роздуми.

Самсонов пішов під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалось у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалось на видовжену багряну брилу.

В повітрі різко посвіжішало. Наступав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на бильця й окинув очима кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько перегортав якісь газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому вдалося роздобути ранком в одному селищі у місцевого священика, і вони чомусь одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчові, про щось розповідав йому, потім знову й знову перечитував їх.