Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 44

— О Аллах! Бідна моя голова! — забідкався знову солунський паша.

— Не горюй, Ібрагіме, — потішав його Юсуф-паша, — я переговорю з нашим валі. Може, в нас у Олександрополісі знайдеться путяща людина до такої справи, і, як валі погодиться, ми її пошлемо тобі до Солуня…

— Справді? — зрадів Ібрагім. — Як зможеш це для мене вчинити, не забуду тобі такої прислуги. — Він одразу повеселів і розпорядив службі подавати обід.

— Не таке-то легке мені діло з козацьким гетьманом, — усе ще жалівся Ібрагім під час обіду. — Хвала Аллахові, що я не мушу його утримувати… Але ж ти подумай. До нього приїжджають, крім різних секретних емісарів, теж і висланники європейських дворів. Приїде собі такий пан, і приймай його, Ібрагіме, витрачай гроші, а користи ніякої. І зломаної піястри мені не припаде…

— Зате для тебе велика честь гостювати європейських послів. Уяви собі, як вони, повернувшися до своїх країн, розповідатимуть про гостинність і доброту солунського паші…

— Добре тобі говорити, — скривився Ібрагім-паша. Він не забув іще, як дошкульно довелося йому нещодавно витратитися, коли англійський ирл Мекдоналд, послуючи до Стамбулу, заїхав до Солуня відвідати гетьмана Орлика.

Ібрагім-паші були до загину потрібні гроші. Багато грошей…

Він не був хапугою, але Порта виплачувала йому таку мізерну службову платню, з якої годі було прожити. Тому паша був змушений брати хабарі і здирав із грецького населення високі податки та різні наддатки. Та й усі падишахові достойники в імперських провінціях були оплачувані слабо, а тому широко практикували хабарництво та здирали гроші з населення, як тільки могли і як лише це їм удавалося.

Коли ж через декілька днів після від’їзду Юсуфа-паші до Олександрополісу Ібрагім-паша почув про можливість покласти до свого порожнього гаманця чимало грошенят, то ледве не підплигнув із радости. Йому аж очі засвітилися.

Вдавав, одначе, що не розуміє, до чого гне в розмові достойник Порти, людина дуже близька до везірського двору, вислужений мір-і-ліно, який неждано завітав до його сараю. Ібрагім-паша налякався чимало, побачивши достойника Порти, й відповідав вельми обережно на запити несподіваного гостя. Аллах його знає, чого цей мір-і-ліно приїхав? Усім цікавиться і про все розпитує. Може, його послав сам великий везір, щоб розвідати, як вив’язується зі своїх обов’язків солунський паша? Чого доброго, такий достойник може покликати сторожу та звелить вкинути пашу до в’язниці. Ібрагім-паша аж знітився від такої страшної думки. Йому полегшало лише тоді, коли почув, що достойник із Стамбулу не приїхав із наміром схопити його за горло, але хоче відвідати козацького гетьмана, а при тому має теж малесеньке дільце до солунського паші.