Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 34

Козак оглянув листа бистрим поглядом і сховав його до нагрудної кишені.

— Оце й гаразд, — промовив веселим тоном, — що ви віддали мені листа по-доброму, бо в іншому випадку я був би змушений поступити з вами дуже грубо й наробити вам багато неприємностей…

Царський посол неспокійно засовався на ліжку, а потім запитав:

— Хто ви такі й навіщо вам листа до великого везіра?

— Я один із тих, графе, які борються за волю козацької землі. Таких, як я, дуже багато. Ми є всюди, й мені зовсім неважко було дізнатися про те, що ви послуєте до Порти, а коли так, то значить, і царське писемце везете туркам. Я й сам цікавлюся, що у ньому написано…

З цими словами козак витягнув листа, зламав сургуч і печатку та швидко пробіг очима його текст, після чого посміхнувся:

— Ого! В царській канцелярії вміють навіть по-турецькому. Слава Богу, ми також знаємо мову нехристів.

Читаючи листа, козак ані на мить не спускав із рук пістоля, націленого на Юсупова, й у певному моменті вигукнув:

— Он як воно! Цар знову домагається видачі гетьмана Орлика. Ну й упертий же, графе, ваш цар-батюшка. Цілий час намагається дістати Орлика у свої руки. Біда в тому, що на це вони у нього закороткі… Але вернімося до письма… Воно важливе, дуже важливе… Однак мені треба поспішати в дорогу, тому мушу забезпечитися, щоб ви передчасно не наробили руху й не розбудили вашого приятеля Толстого та його службу. Як не прикро, але мені доведеться вас ізв’язати. Оберніться й наставте руки!

Коли граф, виконуючи наказ козака, ляг горілиць на ліжку, козак зв’язав йому міцно руки шовковим поясом, розкрив перину й так само міцно зв’язав йому ноги й руки та зав’язав рот учетверо зложеною хустиною.

— Прикро, що мушу вас так залишати, — продовжував своє глузування козак. — Воно, звичайно, буде вам невигідно, але до ранку перележите й тоді вас розв’яже служба. Ага!.. Щоб вам любезний цар не зірвав справді голову за те, що ви позбулися його листа і грошей, можете сказати його Царському Величеству, що у вас гостював мазепинець. Так і скажіть цареві!..

Козак погасив свічку й нечутно вийшов із одпочивальні, залишаючи на ліжку зв’язаного й туго закнебльованого графа, що кидався на ліжку в безсилій люті.

СЛУХАЙТЕ, ЩО СКАЖЕ ВЕЛЬЯМІНОВ…

У похідній квартирі царя Петра був обід.

Не звичайний собі щоденний обід, що його цар їв завжди напоквапки, вічно поспішаючи, — а святковий, празничний. Адже ж було свято св. Миколая Чудотворця, яке завжди відзначали урочисто на царському дворі. Так було заведено здавна, й цар Петро, прийшовши до влади, хотів було скасувати цей звичай, але несподівано тому спротивилася цариця, й цар махнув рукою, бо, мовляв, у нього куди важливіші діла, ніж якесь там свято.

Згадане свято захопило царя в Астрахані.

Місцевий єпископ, у сослужінні священиків і монахів, відправив Службу Божу в астраханському храмі. Прийшов цар із царицею, генералітетом і численною дворянською знаттю. Астраханський собор ледве поміщав царевий почет, а соборний майдан заповнився військом, яке стояло довгими лавами й мерзло, бо з-над Волги потягав крижаний вітер і здорово скував царських пікінерів, драгунів, єгрів та стрільців.