Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 30
Святомир Фостун
— Добре. Перекажи, Остапе, що я уклінно прошу Ясновельможного, щоб він послав меморандум до європейських володарів, зазначаючи у ньому, що Москва нехтує законні права козацької землі й не допускає до вибору гетьмана.
— Ясновельможний охоче це зробить, — ствердив Аскер-паша, — бо дуже подратує Петра, коли до його амбасадорів звертатимуться європейські двори й бажатимуть вияснення тієї справи.
— Коли б можна, — продовжував Полуботок, — то в нашому інтересі було б, щоб навесні слідуючого року турки закрутили якусь, хоч би невелику, веремію з москалями на півдні. Якщо таке станеться, то це буде вода на наш млин, бо цар у подібних випадках мусітиме рахуватися хоч трішки з нами.
— Що ж, пробувати можна. Правда, це важка і складна справа, бо Порта не хоче тепер ніякої війни з Москвою. Проте евентуальну можливість треба буде обміркувати. Коли вернуся до Туреччини, то розгляну все докладно і про висліди повідомлю Вашу Милість своїм довіреним посланцем, а коли буде клюватися щось серйозне, тоді прибуду сам. Не першина мені.
— Та ще прошу переказати Ясновельможному, щоб він був обережний із висиланням до мене своїх посланців. Хай кожний із них має при собі добре захований лист, підписаний самим Ясновельможним. Тільки з такими посланцями я буду говорити. Знаєш сам, яка тепер ситуація в Україні. Я боюся зради й московського підступу, до того ж не хочу попасти на московську дибу.
— Перекажу, Ваша Милосте.
— Оце й гаразд. Тепер торкнемося ще декількох важливих справ. Ти куди вибираєшся від нас?
— Прямо в Солунь до Ясновельможного, а звідти до Стамбулу. Я дуже забарився, й Порта, напевно, дивується, де це я пропадаю.
— Перекажеш Ясновельможному мою доброзичливу приязнь до нього. Ночуй тут, у манастирі, не вибирайся нікуди ніччю, бо це небезпечно, а в цих мурах безпека цілковита. З Києва виїжджатиме цими днями купецька валка у Крим, тож ти можеш приєднатися до неї і поїдеш як купець. У Києві зайдеш до купця Мелетія Непийводи, й він буде знати, в чому діло.
— Скористаю охоче із пропозицій Вашої Милости й запевняю Вашу Милість, що перетворюся в найправдивішого київського купця, так що комар і носа не підточить на мені…
Розмова тривала ще довгий час.
Була вже пізня глуха ніч, як наказний гетьман Полуботок розпрощався з Аскер-пашею й вийшов незамітно бічними дверима з манастирської каплиці. На подвір’ї очікував його Черниш, розмовляючи тихо із протоігуменом. Козаки-компанійці також гомоніли між собою, розсівшися долі.
— В дорогу! — наказав гетьман.
Попрощавшися із протоігуменом Феодосієм, гетьман сів із Чернишем у карету, але приказав не світити ліхтарів.
Виїхавши за манастирську браму, карета, оточена компанійцями, покотилася шляхом на Глухів.
Черниша дуже цікавило те, про що гетьман розмовляв з Орликовим емісарем, але він, звичайно, не відважувався запитати про це.
Наче вгадуючи його думки, Полуботок озвався перший:
— Мав-єм цікаву розмову з пашею, а над усе вірний син української землі. Таких нам треба якнайбільше в теперішньому часі…