Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 29

— Ого! Його й довбешкою не діб’єш, — скривився Полуботок. — Правда, він уже здорово підтоптався, але енергії ще має багато.

Зі свічок скрапував поволі віск, а тінь від хреста все росла, більшала й наче розгортала свої рамена ширше й ширше. Зі стін гляділи на розмовців розмальовані в давнину якимсь, напевно, монахом-малярем, святі української землі, й наче слухали розмову наказного гетьмана, який схилив голову у важкій журбі за козацьку землю, й Орликового емісара, відважного одчайдуха, для якого не було ні меж, ні кордонів і який для добра козацької землі готовий був іти на найбільше ризико й небезпеку.

Може, вони і слухали…

Тінь від хреста все більшала… росла.

Гетьман здригнувся й обгорнув себе щільніше кереєю.

— Холоднувато тут, — відмітив.

Устав і пройшовся перед вівтарем.

— Важко, ох, як важко, — заговорив по хвилині, — змагатися з навіженим Петром і його нашвидкоруч зробленими графами та баронами, які зграєю обсідають нашу землю. Важко, що й не доведи Господи…

— Ясновельможному добре про те відомо, — відізвався Аскер-паша, — і він просить Вашу Милість чинити все, що можливе, в обороні прав і вольностей України. Зокрема, Ясновельможний просить не відступати від вимог, щоб Україна й далі мала свого вибірного гетьмана, щоб Петро не скасував цього права, бо тоді Україна стане провінцією Московщини, чи пак Росії…

— Це моя найбільша журба, — важко зітхнув Полуботок. — Наші супліки про дозвіл вибрати гетьмана Петро збуває мовчанкою або відповідає, що вибір гетьмана треба відкласти після закінчення перської війни. Виглядає на те, що він зумисне відкладає цю справу, маючи на думці взагалі не допустити до вибору гетьмана. У Глухові засіла Колегія й рядить козацькою землею. Я нібито наказний гетьман, але моя влада жахливо обмежена. За кожним моїм кроком слідкують шпигуни й донощики Вельямінова. Проте здаватися так легко Петрові я не буду, а вольності і права нашої отчизни боронитиму до свого останнього віддиху. Так і перекажи, Остапе, Ясновельможному. Ви ж по тому боці дійте, як зможете, щоб просувати нашу справу на Заході, щоб вона була завжди на очах європейських володарів, бо тим допомагатимете нам вельми в наших опалах із москалями. Вони, кляті, розточили й розклали морально багацько нашого козацького брата, створивши із нього лакуз і донощиків, заради дарованих хуторів, ставків та млинів. Як важко старшувати над таким людом!.. Тримаю булаву в своїх руках не заради особистого честолюбія, а на те, щоб могти захищати нашу землю від щораз більшого московського зазіхання на неї. І захищатиму її до кінця свого життя…

Обличчя Полуботка суворішало з кожною хвилиною, а чоло перетинали глибокі борозни.

— Що рекомендує Ясновельможний чинити з польською справою? — зупинився зненацька перед Аскер-пашею гетьман.

— Виждати? Москалі хочуть спекти велику печеню з тієї справи й розсварити поляків між собою. З Потоцьким і далі можна втримувати секретний зв’язок.