Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 186

Жертвами страшної «тайної канцелярії» впали мазепинці — Зиновій Любович і Афанасій Кваша. Цей останній поступив знову на службу в другій Малоросійській Колегії і віддавав мазепинцям цінні услуги, повідомляючи їх про секретні розпорядки московського уряду та остерігаючи старшину перед арештами. Його підслідили москалі, схопили, катували й разом із схопленим Любовичем заслали в Сибір, звідки вони вже не повернулися в Україну. Марко Хуторний загинув у збройній сутичці з москалями при переході границі. Разом із ним загинули — січовик Хома Бурян і осавул Гнат Дядуренко.

Загинув із рук московських опричників і полтавський альхемік Сулюза. Забобонні москалі звинуватили старого альхеміка, що він знається з нечистою силою і задушили його таки в його житловиську.

Іван Черниш залишився калікою. Йому відняло ноги. Він люто ненавидів москалів і кипів люттю, як тільки побачив якого москаля. Петро Черниш повернувся з Петербургу до своєї Галі хоч і згорюваний, але живий і не калікою. Він кинув службу і поселився на хуторі, що дістався Галі після смерти батька. В них було двійко славних хлоп’ят, котрі підрісши, вчилися в київській Академії. Опісля Петро відправив їх на дальшу науку до Падуї, в Італію.

Улітку, 1740 року, переходячи польсько-московський кордон із Правобережжя, Аскер-паша попав у засідку. В перестрілці він був важко поранений і щоб живим не попасти москалям в руки, він дострелив себе з пістоля. Так загинув один із найбільше відданих великій ідеї мазепинців. Москалі так і загребли його в ярузі, не дозволивши похоронити загинулого по-християнськи. Щойно далеко, перегодя, селяни викопали тлінні останки Аскер-паші та похоронили їх на місцевому цвинтарі.

Спливли роки.

Ніщо не зупинило їх.

Ні молочно-білі пелена туману, що налягав у зоряну ніч над блідими свічадами ставів, ні далекий небосхил, ані роздолля піль, ані кучеряві сади, що тріпотіли білоквіттям у весняних вечорах.

Тяжке врем’я насувалося знову на Україну.

Цариця Катерина ІІ-га примусила гетьмана Кирила Розумовського зректися гетьманської булави, а влада в Україні перейшла в руки вже третьої з черги Малоросійської Колегії, що її президентом став генерал Павло Рум’янцев. Козацтво знову журилося, вбачаючи в тому новий московський підступ. Так воно й сталося. Гетьманщині наближався кінець. Здійснюючи доручення цариці, генерал-губернатор Рум’янцев проводив пляново в життя хитромудрий задум переведення Гетьманщини повністю на статус звичайної губернії російської імперії.