Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 187

Був чудовий, тихий літній вечір.

На веранді старожилого просторого будинку Чернишового хутора сидів у кріслі пожилий вже Петро Черниш. Він уже був сивий, але тримався бадьоро, а з його очей проглядав розум і рішучість. Довкола нього сиділи на стільчиках внуки — трійко дівчаток і два хлопчики, та слухали захоплено Петрову розповідь про наказного гетьмана Павла Полуботка, про січове козацтво, гетьмана Мазепу й страшну Петропавлівську фортецю-в’язницю.

Слуга приніс пляшку з медом та чарку. Черниш попиваючи добрячий мед, усе розказував та й розказував.

Зі саду нісся п’янкий запах скошеної трави й пахло медом.

На хуторі ще скрипіли гарби, іржали коні, гомоніла челядь. На погідному небі почали перегодя висипатися зорі.

Одна внучка заснула, схилившися до Петрових колін, а хлоп’ята зі широко розкритими очима все слухали розповіді про козацтво й про Україну.

— А я, дідусю, хочу бути теж козаком, як виросту, — тулився до Петра внук Андрійко.

— Будеш, будеш козаком, Андрійку, — гладив внука Черниш. — Виростеш і будеш козаком. Таким, як твій батько, і таким, як я був колись…

На хуторі спроквола втихло.

З-за лісу піднявся, наче несміливо, повновидний місяць. Довкола будинку пахли рожі, а на скошену в саді траву лягали перші росяні краплини.

Невістки забрали дітей спати, а Черниш усе ще сидів на веранді, згадуючи минуле.

Десь далеко зірвалася дівоча пісня.

Мрійлива — тужна.

Заснув Черниш.

І снилося йому, як оповита кривавими загравами гайдамацького зриву, палала Україна. Холонув він із жаху, бачачи, як ляхи мучили Гонту. Йдучи степами України, бачив Черниш химерного старця, що з палицею в руці мандрував од села до села, навчаючи людей життєвої мудрости. Та ще втікав Черниш із обложеної москалями Січі Запорізької, з якої вони вивозили під караулом останнього її кошового.

Не стало Січі.

Й була довга-довга, тривожна ніч…

Але козацька земля ростила нові покоління. З материнським молоком вони висисали любов до України, а високі козацькі могили, розкинені по всій Україні, співали їм тихі думи й пісні про славне минуле козацької землі.

Глухо подзвонюючи кайданами, мандрували в далеке заслання декабристи з Чернігівського полку.

За селом пас ягнята майбутній геній України.

Снив Черниш химерною візією майбутнього української землі.

Місячне ж сяєво заливало ввесь хутір і срібрило ще дужче сиву чуприну заснулого мазепинця.

Примечания

1

Ясновельможний — Гетьман Іван Скоропадський. Помер 14 липня 1722 року.

2

Борзо — скоро.

3

Поконверзувати — порозмовляти.

4

Щекотливе — клопітливе.

5

Дискурс — дискусія.

6

Фуритися — лютувати.