Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 185

Після невдалої для Швеції війни з Росією в 1741 році, українська справа знову сильно послабилася на міжнародньому політичному форумі. Незважаючи на несприятливі умовини, гетьман Пилип Орлик і його син Григорій продовжували діяти для визволення України з-під московської займанщини. Старий гетьман залишився вірним великій ідеї — визволення і усамостійнення української землі. У своєму останньому листі до кардинала Флері, французького канцлера, гетьман писав, що він «ніколи не перестане шукати всіх легальних засобів, щоб заявляти мої права і права моєї нації на Україну». Проте гетьманові вже не судилося довго жити. Він помер наступного року в Ясах.

Українська справа не завмерла зі смертю гетьмана Пилипа Орлика. Її продовжував граф Григорій Орлик, генерал-поручник французької армії. Віддано теж працював для визволення України граф Пилип Штенфліхт, син старшої Орликової доньки Насті. Він був офіцером у полку графа Григорія Орлика й допомагав своєму дядькові в його політичній діяльності.

Великий удар зазнала українська справа зі смертю графа Григорія Орлика, який помер 1759 року, важко поранений у бою із прусаками під Мінденом.

«Мадам! Я втратив одного з найкращих шляхетних лицарів, сміливого воїна французької армії та уславленого генерала, ім’я якого живе й житиме віки в анналах нашої армії. Ваш, мадам, смуток можу принаймні втихомирити щиро правдивими словами: Генерал Григор Орлик-Дентевіль помер як правдивий лицар на полі бою! Увесь Версаль, а з ним і весь французький нарід у великій жалобі молиться за спокій душі померлого!

Король Франції Люї XV»

читала королівського листа заплакана графиня Єлена Орлик Лебрен-Дентевіль.

Оплакували несподівану смерть Григорія Орлика і козаки — старшини його полку. Цей полк був згодом розв’язаний. Старші офіцери — підполковник Федір Мирович, капітан Евстахій Лелека, майор Іван Чуйко — пішли у відставку. Молоді ж старшини залишилися на військовій службі у французькій армії. Рядові козаки були переведені до різних військових частин, а хто не схотів служити, перейшов до цивільного життя. Їхні внуки й правнуки засимілювалися, і так поволі з бігом часу згубився живий слід мазепинської еміграції у Франції.

Магістер Жак Фреро залишився приятелем України й вельми важко пережив смерть графа Орлика, з яким довелося йому тісно співпрацювати.

Гостинниця пана Климентія в Парижі була ще довго відомою в Парижі, як козацька гостинниця. Її власником став після смерти пана Климентія проворний козак Яків Мовченко, котрий після смерти графа Григорія Орлика кинув військову службу і став займатися купецтвом. Але він скоро помер. Гостинницею почала завідувати його дружина — француженка, а після її смерти гостинниця перейшла на власність її старшого сина, який хутко затер усякий слід по старій козацькій гостинниці пана Климентія.

Після смерти гетьмана Данила Апостола, в Україні відновлено знову Малоросійську Колегію, що мала назву «Правління Гетьманського Уряду». В Колегії засідали: генеральний суддя Михайло Забіла, генеральний осавул Хведір Лисенко і генеральний підскарбій Андрій Маркович. Із московської сторони належали до Колегії — генерали, князь Шаховський, князь Барятинський і полковник Гурьєв. Головою Колегії був князь Шаховський. У 1736 році його відкликали, а головою Колегії тоді став князь Барятинський. Голови Колегії змінювалися дуже часто, а водночас збільшувалися затиски в Україні, зокрема за володіння цариці Анни, коли цілу імперію тероризувала страшна так зв. «тайна канцелярія», яка вигубила десятки тисяч невинних людей. Шаліла вона й в Україні. Турецько-московська війна, яка вибухла 1735 року і тривала аж до 1739 нанесла Гетьманщині величезні людські та матеріяльні втрати й виснажила країну так, що в 25 років після тієї війни козацька старшина жалілася, що Гетьманщина не може піднестися економічно з руїни, нанесеної їй згаданою війною.