Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 173

Сталася невдача.

Ніхто не сподівався, що Вельямінов не поїде на прогулянку, а замість нього відправлятиметься в дорогу генерал Акунов. Але замах таки налякав Вельямінова й він чимскоріше залишив Київ та під дуже сильною військовою охороною подався назад до Глухова.

Через кілька днів опісля вирушили в дорогу до Глухова також і статечні французькі купці, везучи на возах накуплені хутра.

Мазепинці не закидали думки розправитися з Вельяміновим.

Шукали тільки відповідної нагоди.

Її не було…

ДОПИТИ

У канцеляріях грізної царської «тайної канцелярії» завжди хмуровато.

Високі, вузькі вікна новозбудованого будинку з гостроверхим дахом і вежею-в’язницею, яка сліпала своїми густо загратованими очицями, пропускали мало денного світла. В похмурі осінні дні, які налягали на Петербург прегустими туманами, в тайній канцелярії ставало таки зовсім темнувато й тоді служба в чорних кабатах та у вичищених обов’язково до блиску чоботях, із високими поза коліна халявами, засвічувала свічки. У слабому світлі свіч низькуваті канцелярії з дуговатою стелею робилися ще суворішими, ще більше похмурніми та грізнішими.

В них усюди відчувався дух усевидного царя Петра. Хоч він рідко навідувався до тайної канцелярії, проте його невидима присутність відчувалася на кожному кроці. Кожне слово в тайній канцелярії було сказане обережно, так начебто сам цар прислухався до нього.

Страх царив у тайній канцелярії.

Страх перед царем, що кожної хвилини міг увігнатися гураганом до канцелярій.

Почувши його грімкий голос, канцеляристи нітилися та тремтіли, а вищі чини оглядали себе сполохано, чи бува гудзик не розстібнутий на мундирі, чи все лежить в порядку, як слід на своєму місці. Вартові ж, єгри, драгуни чи мушкетери завмирали нерухомими статуями у проходах та при дверях головніших канцелярій інституції царського уряду — тайної канцелярії.

У лівому крилі будинку приміщувався імперський вищий суд, якому цар приказав розглянути справу наказного гетьмана Павла Полуботка та козацької старшини, запротореної у казематах Петропавлівської фортеці.

В одиночних камерах, темнуватих і вологих, мучилися — наказний гетьман Павло Полуботок, генеральний суддя Іван Черниш, генеральний писар Семен Савич, сини генерального судді — Іван і Петро, генеральний осавул — Василь Жураківський, миргородський полковник Данило Апостол, генеральний обозний Яків Лизогуб, писар Чернігівського полку Степан Косович, канцелярист генеральної військової канцелярії Михайло Ханенко, наказний полковник Переяславського полку — Іван Данилович, наказний полковник Стародубського полку — Петро Корецький, бунчуковий товариш — Дмитро Володковський, військовий товариш — Василь Биковський, суддя Григорій Граб’янка, кур’єр генеральної військової канцелярії — Яків Курпіка й канцелярист — Іван Романович.

Волелюбних козаків гнітила сувора в’язниця.

Вона насувалася на них, чавила своїми грубезними кам’яними, вологими стінами та доводила їх до одчаю своєю мертвецькою тишиною.