Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 175

Граф Ягушинський споглядає з-під лоба на генеральну козацьку старшину, яка сидить на дубових лавах у його канцелярії. На старшині прості жупани й брудні сорочки. Вони зарослі, з посірілими, втомленими обличчями та почервонілими від безсоння очима.

Старшина втомлена.

Допитують її вже із самого ранку й кінця допитам немає.

У Полуботка болить голова й він охоплює її руками. Жураківський кашляє весь час.

— Ви посилали до Королівця, — скрипить разюче неприємний голос обер-секретаря вищого імператорського суду, Михайлова, — козака Уманця, пропонуючи козакам обрати сотниками підозрілих осіб, а саме — Семена Григоровича і Захара Колесниченка; перший — це зять зрадника Кожухівського, а другий — це шурин колишнього прилуцького полковника Горленка, який пристав до Мазепи. А в цей час ніжинський полковник, Толстой, зять покійного гетьмана Скоропадського, писав вам, що згідно з бажанням королевецьких козаків і посполитих слід залишити там далі сотником Головаревського, вірного слугу государя. Ви не вчинили згідно його письма, а веліли обрати нового сотника з підозрілих осіб, а Головаревського вкинули у в’язницю…

— Ми пропонували, — говорив Полуботок, — трьох осіб до вибору — Григоровича, Агієнка та Колиснеченка. Посилали довідатися, яке буде рішення королевецьких козаків. Поступили ми так тому, що козаки з Королевця приїжджали до нас і прохали, щоб намітити їм до вибору декілька осіб, а не лише одну. Ніжинський полковник Толстой писав нам про особу Головаревського, це правда, але ми вислали були раніше козака Уманця провідати, чи справді королевецькі козаки хочуть Головаревського і за ким було б найбільше голосів. На Головаревського були раніше скарги від міщан і козаків за те, що він забирав їм землю, коли був сотником. Тому ми й не заявилися за його вибором. Нам нічого не відомо про те, що Головаревський мав би бути ув’язнений.

— Генерал-бригадир Семен Лукич Вельямінов, — продовжує далі обер-секретар, — писав, що ви без указу Малоросійської Колегії роздавали села, приналежні городам. Кому були роздані села?

— Ми віддали одне село, — тридцять або сорок дворів, новгород-сіверському сотникові Голезному тому, що той сотник, згідно сенатського указу, був переведений з Полтавського полку в Новгород-Сіверський, а село попереднього сотника було приписане до гетьманських маєтків. Ми віддали теж невеличке село бунчуковому товаришеві Кушневському, у зв’язку з його виїздом до Петербурга. Коли ж бригадир Вельямінов заявив, що не слід давати село Кушневському, ми тоді село відібрали в нього й приписали до города. Невеличке село ми дали канцеляристові Ханенкові у Стародубському полку, а Баклановській сотні, тому що село було обіцяне тому канцеляристові ще покійним гетьманом Скоропадським, до якого Ханенко перейшов був з-за Дніпра, покинувши своє велике село. Нікому більше ми сіл не давали.