Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 171

— Ми послідкуємо за Вельяміновим, — сказав Любович, — може щось нам удасться розвідати від князевої служби. Коли щось розвідаємо, зійдемося знову й будемо обмірковувати.

— Гаразд, — заявив граф фон Герц. — А тим часом ми підемо до ратуші, покажемо там наші купецькі грамоти та будемо швендяти поміж київськими купцями, щоб усім було відомо, що ми купці із Франції і щоб нас москалі не підозрівали, бож відомо, що вони поганці слідкують пильно за кожним чужинцем.

— Тоді й до діла, — підвівся сотник Нечуєнко. — Зійдемося тут у цій квартирі через три дні…

Поки Любович і Метелиця «ловили язика» серед москалів, граф фон Герц із орликівцями наробили й справді чимало клопоту київським райцям. Вони говорили лише по-французькому й розводили руками, коли райці намагалися розговоритися з ними, хто по-німецькому, хто по-латині, по-польськи, по-італійськи, чи по-турецькому. Стурбовані райці погнали писарчука до київського купця Софрона, про якого знали, що він вміє варнякати по-французькому, й аж коли прийшов Софрон, зраділі райці могли розговоритися з купцями та прийняли до відома, що купці приїхали купити бобрових хутер і поїдуть до Глухова.

Купці мусіли теж показати свої грамоти московському капітанові, який сидів царським урядником у київській ратуші, а інакше кажучи, був «оком і вухом» київського губернатора.

Після того граф і орликівці справді швендялися по купецьких складах і купували дорогі хутра. Вони наробили великий розголос серед купців своєю вередливістю і вмінням довго й вперто торгуватися. Вони сердечно реготалися наодинці зі своїх витівок та зі свого несподіваного купецького хисту. Реготалися дуже й козаки, слухаючи їхньої розповіді.

— Ми теж можемо дечим похвалитися, — мовив сотник Нечуєнко. — Коли ви, панове, займалися купецьким ділом, ми вешталися всюди, де тільки можна було щось розвідати. Повезло нам добути «язика» із князевої служби. За гроші москаля все можна купити. Це нам ковінька на руку, бо знаємо тепер що і як. Отож Вельямінов уже приїхав і замешкав у князя Голіцина. Виїздить рідко. «Язик» говорив, що Вельямінов має намір прогулятися одного дня галерою по Дніпру. Коли б це так, тоді буде нагода кинути на нього бомбу в київській пристані або по дорозі до неї.

Обговорювали довго всі способи й вирішили, що треба готувати замах на Вельямінова, коли він вибереться на прогулянку Дніпром. Виринула при тому суперечлива справа. А що, як із Вельяміновим їхатиме князь Голіцин? Сотник Нечуєнко заявився проти того, щоб убивати князя Голіцина. Князь ставився добре до козацтва, а часто й допомагав. Граф і орликівці заявили, що не знають ближче князя Голіцина. Якщо ж є думка, що не слід його вбивати, тоді вбивство Вельямінова в дорозі до пристані відпадатиме, коли з Вельяміновим їхатиме князь Голіцин. А якщо Вельямінов їхатиме сам, тоді на нього належить кинути бомбу.