Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 170

— Добряча малинівка, — похвалив напій граф фон Герц.

— Діло таке, — мовив сотник Нечуєнко, сідаючи й собі до столу. — Ми, мазепинці, затіяли вбити Вельямінова. Вбити такого поганця ніби легко й не легко. Бож він падлюка бережеться. Коло нього повно московської охорони, що й миш не пролізе. Вельямінов знає добре, яким гаспидом на нього дишуть, тому й бережеться. Обмірковували ми різні фортелі, щоб його згладити таки в Глухові, ніяк не виходить. Коли я останньо зустрічався з Аскер-пашею, ми довгенько говорили про різні способи, як би можна відправити Вельямінова на лоно Вельзевува. Ясний пан граф і наші приятелі із Франції були повідомлені про цю затію і вони хочуть нам допомогти. Виглядає, що найлучче було б втовкти Вельямінова десь поза Глуховом, а не в самому городі.

— На ловця і звір біжить, — посміхнувся Любович. — Наш приятель Кваша, ясний пан граф його знають, — звернувся він до графа, — влаштувався в Малоросійській Колегії. Від нього ми тепер і маємо змогу дізнаватися про все, що там діється, а це вельми нам пособляє в нашій дії. Оце передучора Кваша сповістив нас, що Вельямінов виїжджає в Київ на зустріч із князем Голіциним. Складається напрочуд добре. Ви прибули до Києва і Вельямінов приїжджає…

— Це справді щасливий збіг обставин, — притакнув сотник. — Коли це так, тоді давайте обміркуємо як нам розправитися з Вельяміновим тут, у Києві. В дорозі нічого не вийде. Хоч би й влаштували засідку на нього, то не дамо ради охороні. Звичайно, його супроводить сотня драгунів чи райтарів.

— Так тоді думаймо про діло в Києві, — мовив граф.

— Треба підслідити як Вельямінов десь покажеться без великої охорони, а тоді кинути на нього ось таку штучку, — поклав гавптман Лелека на стіл невеличке залізне округле ядро з льонтом.

— Бомба? — здивувався Метелиця.

— Егеж. Ручна бомба. Невеличка, але грізна, — пояснював Лелека. — Треба запалити льонт, потримати хвилину, а потім і швирнути її далеченько, бо інакше коли вона розірветься близько, може покалічити, а то й убити, бож вона розривається на шматки, а вони розлітаються доволі широко довкола місця вибуху.

— Не так то легко можна буде дібратися до Вельямінова, щоб кинути на нього бомбу?

— Звичайно він їздить у кареті, — говорив сотник Нечуєнко. — Це я знаю з Глухова. Попереду і ззаду карети їде кінна охорона. Коли б так удалося вловити пригожий момент і почастувати його такою галушкою?

— Може б його застрелити?

— Не легке теж діло, — похитав головою сотник. — Близько до Вельямінова нікого не допускають із посторонніх так, щоб можна було його застрелити з пістоля. З мушкета в городі годі теж у нього стріляти.

— Чи не можна б пробратися вночі, туди де він перебуватиме й колупнути його ось такою залізячкою? — вказав граф на свій кинджал.

— Не вийде діло, пане графе, — мовив сотник. — Вельямінов гостює у князя Голіцина. Князеву палату пильно стережуть. Коли приїжджає Вельямінов, тоді сторожу подвоюють. Довкола палати височенний мур. Я знаю як розположена палата князя Голіцина. Не раз довелося мені мишкувати коло неї, — посміхнувся хитрюще сотник Нечуєнко. — Знаю, що не вдасться туди пролізти. Виглядає, що нам треба думати таки, як кинути бомбу на Вельямінова.