Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 13

— Войнаровських! — здивувався вражений Аскер-паша, приглянувшися ближче вигравіруваному гербові.

— Подарунок князя Андрія Войнаровського, — посміхнувся маркіз. — Свого часу мені вдалося вирятувати його з однієї дуже небезпечної халепи, в яку він потрапив, заграючи зі саксонцями. Міг наложити головою. За це він віддячився таким подарунком, а очевидно, що з того моменту ми втримували тісний зв’язок і співпрацювали.

— Про бідолаху й вістки нема. Хто раз попався в Петрові руки, той пропав.

— Шкода князя, — зітхнув журливо маркіз Гізот. — Молодець був. Усе по справах своєї отчизни ганявся. Сьогодні він у Швеції, завтра у Франції, а післязавтра так і сподівайся, Войнаровський вигулькне як не в Лондоні, на дворі свого близького приятеля Юрія, то в Еспанії, або крутитиме якесь заплутане діло із грошовитими голландськими купцями. Але князь князем, а вас, ефенді, прошу до столу!

На багато заставленому столі було різне м’ясиво, смачно приготована риба, солодощі й овочі та стояли пляшки зі старим добрячим вином.

Обідали вдвох. Услужливі лакеї щохвилини приносили все нові й нові страви та печиво й подавали грітий мед і чорне пиво.

— Багато гомоніли на дворах про любку Войнаровського — графиню Аврору Кенігсмарк, — продовжував перервану розмову Аскер-паша. — Не мав нагоди її бачити. Кажуть, що була красунею і страшенно захоплювалася Войнаровським…

— Він уродливий мужчина, шляхтич, а до того ще й багатий. Не диво, ефенді, що жінки ним так захоплювалися. — Маркіз наповнив чарку гостя, а тоді продовжував: — Кілька років тому в Парижі дві наші графині мало очей собі не видерли за нього. Що й говорити, князеві Войнаровському везло. Він утішався ласкою й увагою нашого монарха, а теперішній шведський король так само нишечком позичав гроші у Войнаровського, як це робив і Карло XII…

— В Ясах я зустрівся припадково з молодим Григорієм Орликом, — заговорив Аскер-паша, смакуючи пахуче вино. — Він приїжджав інкогніто до гетьмана. З розмови виявилося, що молодий Орлик має успіх у військовій і політичній службі французького двору.

— Наш покійний монарх не любив Росії, а тим паче царя Петра. В його очах цар Петро — варвар, який силою й жорстокістю намагається зцивілізувати Московщину і зробити її імперією на європейський лад. Подібно, не любить Петра й наш теперішній регент, князь Орлеану. Тому наш двір підтримує козацьку еміграцію. Вам же відомо, що багато козаків є на французькій військовій службі, а деякі з них навіть перебувають на секретній розвідувальній службі нашого двору. Молодий Орлик уже здобув собі пошану на нашому дворі, й думаю, що йому стелиться блискуча кар’єра. Тим більше, що життя ще перед ним, він іще молодий…

— Проте обережний. Значно обережніший від князя Андрія Войнаровського, — перервав маркізові мову Аскер-паша.

— Ваша правда, ефенді. Князь Войнаровський одчайдух і у своїй дипломатичній грі часто відважувався на великий риск. Не було таємницею, що москалі ввесь час намагалися його схопити. Наші розвідники вже давно рапортували, що барон Петро Павлович Шафіров, підканцлер і секретний російський радник, наказав московським шпигунам пильно слідкувати за Войнаровським. Про це ми повідомили князя й остерігали його, щоб він берігся.