Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 14

Пообідавши, маркіз й Аскер-паша закурили люльку й перейшли до вітальні. Маркіз, перепросивши гостя, що на хвилину мусить залишити його самого, бо треба розпорядитися щодо їхнього виїзду, вийшов, а Аскер-паша, пройшовшися по вітальні, став біля вікна.

Надворі було сіро, непривітно й наче віяло великим смутком.

Стояла вже пізня осінь.

Довкола замку великі старезні дерева тужили своїм могутнім безлистим верхів’ям, а з-за далеких лісів на небо виходили важкі чорні хмари й насувалися щораз ближче до замку.

Вони повисли над невеликим селом, що розкинулося внизу, серед обвітрених садів, і з них задощіло.

Із замкових закутин уже виповзали вечірні сутінки, й Аскер-паша запримітив, що в нижніх приміщеннях тут і там заблищали світла.

На подвір’ї стало рухливо.

Проїхала крита карета, а за нею декілька озброєних вершників, заметушилася служба й галасливо загавкали собаки.

— Можемо їхати, ефенді! — почувся за дверима дзвінкий голос маркіза, а по хвилині він увійшов до вітальні, одягнений у подорожній теплий і захисний зеленкуватий плащ.

— Андре, — звернувся він до лакея, — подай ефенді плащ і капелюх!

— Слухаю, ваша милосте! — зігнувся той у поклоні.

— Сподіюся, що паша з одним хвостом не подорожує без зброї, — підморгнув гостеві маркіз, ховаючи маленький пістоль у кишеню своїх штанів, а другий, більший — у плащ.

— Звичайно, що ні! — засміявся Аскер-паша, підкидаючи в руках блискучий пістоль.

— З нами їде комендант моєї замкової охорони, який добре знає околиці. Крім того, він завзятий рубака і знаменитий стрілець. Поїдуть також декілька вояків.

Дощіло, як виїжджали із замку. Великі холодні краплини били по шибках каретки, спливаючи вниз дрібнесенькими струмочками.

— Черепашине шато, ефенді, — говорив маркіз, накидаючи грубе суконне покривало на ноги паші і свої, — це гніздо родини маркізів д’ю Фре. Вони не чистокровні французи, а змішані з голляндською шляхтою. Дід і батько теперішнього маркіза Жан Жака д’ю Фре були на військовій службі наших монархів, а відійшовши у відставку, померли в похилому віці. Жан Жак д’ю Фре мав дуже непосидющу вдачу. Ще юнаком поступив на військову службу, але збагнувши скоро, що вона не така то й легка, покинув її і затягнувся на секретну службу нашого всемилостивого монарха. Доволі проворний і меткий, із добрим знанням кількох європейських мов, Жан Жак д’ю Фре піднявся доволі високо на своїй службі і став одним із близьких повірених нашого монарха. Тепер він відає справами розвідки у східньоевропейських країнах. До речі, переконати його в чомусь дуже важко. Маркіз упертий і непоступливий. Але такий характер просто вимріяний для всяких крутих розмов із такими поганцями, як, скажімо, саксонці. А коли прийняти до уваги, що д’ю Фре чеше по-московському, наче родовитий москвин, то й не диво, що наш всемилостивий монарх довіряв йому всякі делікатні справи…

— Включно з козацькою, правда?