Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 11

Полуботок, підвівшись з крісла, підійшов повільно до столика й, піднявши скляне вічко, взяв булаву до рук.

«Яка вона важка!»

І приманлива.

Чи зможе втримати її у своїх руках?..

«Важко тобі буде, Павле Леонтійовичу, ой важко», — неначе говорили йому зі стін гетьманські портрети. Вже і Скоропадський між-ними, лише немає Івана Степановича Мазепи.

Виклятий царем.

Небезпечно і згадати тепер про нього.

«Тебе виклинають, Іване Степановичу, — заворушилися тихо Полуботкові уста, — але вічним ти будеш в історії нашого народу. Ти піднявся великого діла, й не твоя вина, що не зміг його довершити. Ти вмер, Іване Степановичу, але твоя ідея житиме вічно. Не вб’є її Петро, ані його наслідники. Великий був єси, Іване Степановичу, та як мало всі ми тебе розуміли!..»

Полуботок поклав булаву на подушку й обережно закрив скляне вічко.

«Яка вона важка!.. Боже, не опусти мене во скорбіях моїх…»

Сів і знову прочитав зловісне царське письмо.

«Божією споспішествующею милостію Мы Петръ Первый, Императоръ и Самодержець Всероссийскій, и прочая, и прочая, и прочая.

Нашего Императорского Величества подданому, черниговскому полковнику Павлу Леонтьєвичу Полуботку и генеральной старшині, Наше Императорское милостивое слово.

Наше Императорское Величество, по доношенію вашему чрезъ присланных вашихъ знатного войскового товарищества Семена Рубца и Василія Быковскаго, о смерти вірнаго подданого Нашего войска запорожскаго обоихъ сторонь Дніпра гетмана Йвана Ильича Скоропадскаго известны, и, відая єго подданого Нашего непоколібимую вірную службу и усердное къ Нашему Императорскому Величеству въ интересахъ нашихъ радініе, о кончині его соболізнуемъ. Чтожь вы просите о избраніи новаго гетмана, и то, ради сего нашего военнаго дальнійшаго отсутствія, ныні отлагаемъ до возвращенія Нашего, что тогда по желанію нашему исполнится, а по которое время сіє новаго гетмана избраніе продолжится и оное Малой Россіи правленіє полагаємъ на васъ, намъ вірнихъ нашихъ подданых, відая ваши къ Намъ прежде бывшіе и въ нынішыхъ обхожденіяхъ вірные службы; и намъ бил Нашего Императорскаго Величества подданъх полковнику черниговскому и генеральной старшині о семь відатъ, и къ правленій Малой Россіи показывать Намъ вірные и усердные службы, за что Мы, жалуя вась, Нашего Императорскаго Величества милостію не оставимъ.

Дано въ Москві літа отъ рождества Христа Спасителя нашего Бога 1722 ноября 10 дня. Государствованія Нашего 41 году.

Подлінную подписалъ:

Александр Меншиковь,

Оберь-секретарь Иван Позняковъ.»

Куранти видзвонили третю годину після півночі.

Широкі тіні від будинків і дерев лягали смугами на подвір’ї просторого гетьманського двору.

Крізь вікна заглядав до канцелярії цікавий місяць і бачив, як наказний гетьман німів, схопившись руками за голову.

ЧЕРЕПАШИНИЙ ЗАМОК

— Не думаю, маркізе, що таке діло нам удасться…

— Чому? — глянули на Аскер-пашу допитливі очі маркіза Франсуа Гізота. В них світилася мудрість, а у високочолій голові французького дипломата приховувалася не одна таємниця тогочасного заплутаного політичного лябіринту.