Читать «Україна масонська» онлайн - страница 66

Росiйська православна церква переживала на початку ХIХ ст. глибоку кризу: не лише освiченi верстви, а й навiть деякi представники вищої православної iєрархiї захоплювалися вченнями Сведенборга, Сен-Мартена, Бьоме. «Нижчi верстви» суспiльства стали прихильниками сектантських об'єднань. Близька до хлистовства секта Татаринової залучає людей з «вищого свiту», їй сприяє Олександр Перший. У росiйському суспiльствi затвердилась атмосфера загального iнтересу до теософiї.

У 1816 р. масонський лiдер, обер-прокурор Священного Синоду князь О. Голiцин призначений мiнiстром народної освiти, а з 1817 р. вiн став мiнiстром духовних справ i народної освiти (мiнiстерство складалося з двох департаментiв: духовних справ, пiд керiвництвом масона А. Тургенєва, i освiти, пiд керiвництвом масона В. Попова). Об'єднане мiнiстерство засновувалося для того, «щоб християнське благочестя було завжди засадами iстинної просвiти». Iншими словами, це був задум релiгiйного очолювання або зосередження всiєї культури – «рятувальна згода мiж вiрою, вiденням i владою».

О. Голiцин i Р. Кошелєв переконували Олександра в тому, що державний апарат необхiдно використати з метою посилення релiгiйних потреб у масах, пробудження в масах духовностi та «внутрiшнього» розумiння християнства. Але дуже скоро iмператор розiбрався в тому, куди можуть завести пошуки духовної свободи – у 1821 р. його вже лякали «привиди» моральної самодiяльностi та полiтичної свободи.

Мiнiстр духовних справ намагався стати «над церквою», змiнити її суть, а Священний Синод втрачав духовну владу, перейшовши у статус адмiнiстративного пiдроздiлу мiнiстерства. Та й державна церква (РПЦ) поступово втрачала свою винятковiсть – католицтво, унiацтво, протестантськi церкви, росiйськi секти не придушувалися владою i розраховували на рiвнiсть iз православ'ям. Розкольницькi общини та секта духоборiв набували преференцiй.

Масони та церковнi «реформатори» намагалися затвердити у Росiйськiй iмперiї вiротерпимiсть. У цю ж епоху змiцнiли ранiше налагодженi зв'язки мiж елiтарним сектантством (масонами) i народною релiгiєю (хлистами, скопцями, духоборами, молоканами). Казна видавала духоборам допомогу на переселення в Новоросiю. Масон I. Лопухiн домiгся переселення молокан на Молочнi води пiд Мелiтополь. Духоборам i молоканам вiдводилося по 15 десятин на кожного члена сiм'ї, вони звiльнялися вiд податей на 5 рокiв, вiд набору до армiї, їм надавалася повна свобода вiросповiдання.

Офiцiйне православ'я приймалося масонами, але надiлялося епiтетами «зовнiшнього», «пiдготовчого». Росiйськi масони намагалися вивести «iстинне християнство» безпосередньо до людини, оминаючи церковну обряднiсть, яка вiдчужувала людину вiд Бога. Офiцiйну церкву масони порiвнювали з самодержавним диктатом. У той самий час свобода вiросповiдання була прямо зв'язана з полiтичними правами людини, якi не були гарантованi монархiчним режимом. Масони вимагали реформувати церкву – поновити християнство, посилити в ньому особистiсний момент, обгрунтувати суверенне право особистостi. Масони закликали розпустити монастирi, називаючи себе «прямими християнами», а ченцiв – «лжетрудниками духовними». Разом iз тим вони не закликали до «погрому» православ'я, а навпаки – жертвували великi заощадження на будiвництво православних церков, брали активну участь у будiвництвi та плануваннi храмiв (Казанський собор, Храм Христа Спасителя).