Читать «Україна масонська» онлайн - страница 65

Здавалося, у 1816 р. Олександр вже був готовий до реформ у духовнiй сферi, реформ православної церкви на «просвiчених засадах» i дуже зблизився з масонськими колами. Iмператор у тi роки шукав для Росiйської iмперiї «нової вiри», «сакралiзацiї життя», що дало б особисте духовне вiдродження. Олександр Павлович дiлився своїми «релiгiйними проектами» з королем Прусiї, вiдвiдував масонськi ложi й общини Моравських братiв i квакерiв, зустрiчався з мiстичним фiлософом Юнгом Штиллiнгом, читав i шанував модних у колах росiйських масонiв мiстичних авторiв: Бьоме, Еккартсхаузена, Сведенборга, Фiхте…

Олександр виганяє єзуїтiв i наближує євангелiстiв. У 1815 р. єзуїтiв вислали з обох столиць iмперiї, а у 1820 р. вони були виселенi за межi iмперiї. Носiям пiєтизму – євангельським проповiдникам з Нiмеччини Лiнделю i Госеру, навпаки, дорога у Росiю виявилася вiдкритою. Лiндель приїхав до Петербурга, де знайшов прихильний прийом у iмператора i князя Голiцина. Їм дозволили проповiдувати по всiй iмперiї. Лiндель отримує мiсце в Одесi з правами католицького єпископа, Госнер – у Радi директорiв Бiблiйського товариства. У 1818 р. до Петербурга знову приїхав Фесслер в посадi лютеранського генерал-суперiнтенданта.

Вiн був залучений «кореспондентом» в Комiсiю законiв i користувався прихильнiстю князя О. Голiцина. Особливий вплив на iмператора Олександра справив фiлософ i письменник граф Жозеф де Местр. У 1803-1817 рр. де Местр був повноважним мiнiстром-посланцем Сардинського короля Вiктора-Емануїла при царському дворi, а до приїзду в Петербург вважався одним iз лiдерiв савойських масонiв, учнем Сен-Мартена. Де Местр пропонував iмператору свiй план звернення масонства на служiння «реформованiй i возз'єднанiй» християнськiй церквi, заявляючи, що свiт стоїть на порозi оновлення, що невдовзi виникне нова релiгiя – дивовижне оновлення християнства, що абсолютна монархiя вже не впорається з новою функцiєю перетворення свiту. Але сильнiшим був вплив масона Р. Кошелєва, який жив у Зимовому палацi та користувався особливою довiрою iмператора.

Р. Кошелєв був пов'язаний iз європейськими мiстиками Лафатером, Сен-Мартеном, Еккартсгаузеном, Юнг-Штиллiнгом, Крюденером… Для тлумачення Апокалiпсису Р. Кошелєв викликав з Балти до Зимового палацу двох православних священикiв (масонiв?), якi замiрялися на церковнi реформи – Феодосiя Левицького i Феодора Лисевича.

Разом з тим Олександр продовжував ще петрiвську полiтику «розчинення» церкви в державнiй системi. Проте й iмператор, i його «наставники» розумiли, що секуляризацiя зразка XVIII столiття вела лише до того, що вiра ставала формальною свiтською. Це принижувало церкву.

Олександр сподiвався предати своїй державi священнiсть i сакральнiсть, вiн сподiвався використати iдеї «внутрiшнього християнства», щоб самому стати не лише учнем (вiчними учнями вважають себе всi масони, незалежно вiд ступеня посвяти), а й вищим духовником.