Читать «Україна масонська» онлайн - страница 57

Масони французького напряму на початку 1809 р. вiдкрили ложу «Палестина» на чолi з графом М. Вiєльгорським. У травнi 1810 р. у Петербурзi створена ложа «Петра до правди» з нiмцiв-євангелiстiв i лютеранiв (увiйшла до союзу «Об'єднаних лож» шведської системи масонства). Для управлiння «Об'єднаними ложами» у 1810 р. органiзовано «Велику директорiальну ложу Володимира до порядку», на чолi якої став I. В. Бебер.

У 1811 р. урядовий комiтет, в роботi якого брав участь М. Сперанський, зобов'язав масонiв передавати в полiцiю щомiсячнi звiти про подiї, що вiдбувалися в ложах. Проте масони надали полiцiї лише звiти iоанiвських ступенiв (перших трьох ступенiв), а деякi масонськi ложi (зокрема розенкрейцери-мартинiсти) взагалi не надали жодних документiв владi.

Iєрархи росiйського духовенства та «консерватори» почали «кампанiю» проти М. Сперанського ще у 1810 р. Викриваючи професора Фесслера як «iлюмiната» та «безбожника», вони цiлили в його покровителя М. Сперанського. Вже у березнi 1812 р. Олександр повiдомив Сперанського про те, що повинен вiддалити його вiд справ.

Скорiше за все вже тодi, у 1803-1812 рр., в Українi, яка входила до складу Росiйської iмперiї, iснувало принаймнi чотири-п'ять малочисельних таємних лож масонiв-розенкрейцерiв у Харковi, Києвi, Одесi, Житомирi, Кам'янцi-Подiльському. Ми достеменно не знаємо нi назви харкiвської ложi, нi iмен членiв, якi входили до неї до 1812 р. Проте вiдомо, що в Харковi «засвiтилася» масонська ложа пiд назвою «Помираючий сфiнкс», нiбито заснована в мiстi лише у 1816 р. пiд керiвництвом Захара Карнеєва. Можливо пiд такою назвою, приблизно з 1803 р., працювала i «стара» ложа в Харковi. Вiдомо, що ця харкiвська ложа дiяла як фiлiя петербурзької мартинiстської ложi «Помираючий сфiнкс». Сама «материнська» петербурзька ложа «Помираючий сфiнкс» була вiдкрита ще у сiчнi 1800 р. конференц-секретарем Академiї мистецтв Олександром Федоровичем Лабзiним. О. Лабзiн починає знову видавати масонськi журнали, продовжуючи справу М. Новикова. Мiстичнi книги (переклади Юнга, Еккарстгаузена, Штиллiнга) видавались О. Лабзiним здебiльшого пiд лiтерами У. М. – «учень мудростi». У 1806-1807 рр. О. Лабзiн видавав релiгiйно-моральний журнал «Сiонський Вiсник». Друг Лабзiна, князь О. Голiцин у 1817 р. знову добився дозволу на видання «Сiонського вiсника» без цензури.

Ложi Лабзiна об'єднували масонiв, якi особливо захоплювалися вивченням «теоретичного ступеня Соломонових наук», «премудростi розенкрейцерiв», кабалiстичних теорiй, що мали на метi просвiту й емансипацiю народу.

Можливо, одним iз стовпiв харкiвської ложi був Василь Назарович Каразiн, великий вплив на якого справляли iдеї фiлософа Григорiя Сковороди (вiн навiть збирався писати докладну бiографiю Сковороди). Пiд впливом iдей «сковородинства» та масонства В. Каразiн вирiшив залишити вiйськову службу та зайнятися суспiльною i науковою роботою. У 1798 р. вiн хотiв таємно покинути iмперiю та виїхати за кордон, а його заарештували… З початком царювання Олександра Першого Василь Каразiн направив iмператору лист з програмою реформування iмперiї в дусi довiри до громадської думки. Тодi iмператор наказав розшукати автора, виявив милiсть i дозволив завжди звертатися до нього у суспiльних справах. Деякий час В. Каразiн направляв Олександру Першому оригiнальнi полiтичнi записки, ставши нiбито «прототипом» тодi ще не знайденого iмператором М. Сперанського. В цих записках i особистих бесiдах з iмператором В. Каразiн виступає поборником громадської самодiяльностi та просвiти, автором iдеї створення в iмперiї особливого мiнiстерства народної освiти. Вже у створеному новому мiнiстерствi вiн став вiдiгравати роль управителя справ головного правлiння училищ мiнiстерства, автора правил системи народної освiти, унiверситетських статутiв.