Читать «Україна масонська» онлайн - страница 46

У 1776 р. Клеменс домовився з лiдером польського масонства графом де Брюль про пiдпорядкування львiвських лож «Трьох бiлих орлiв» i «Трьох штандартiв» масонськiй префектурi в Празi (до прийняття рiшення нового масонського Конвенту про належнiсть масонських лож у Галичинi). Празька префектура та її Великий Магiстр граф К. Кинiг намагалися унiфiкувати масонськi ложi Галичини, створивши Львiвський масонський дистрикт, але польськi масони з лож Галичини та з варшавської суверенної ложi «Доброчинного сармата» всiляко противилися переходу масонiв Галичини в «австрiйське пiдданство».

До лож «Трьох штандартiв» i «Трьох бiлих орлiв» увiйшли керiвники австрiйської адмiнiстрацiї: губернатор Галичини Г. Ауерсберг, голова губернаторської Ради С. Галенберг, начальник Львiвського дистрикта Ф. Гичардi, радник губернатора I. Бекхен, секретар губернатора К. Шмельц… У ложi «Трьох бiлих орлiв» налiчувалося 115 братiв; при цьому 69 братiв орiєнтувалися на Австрiю, а 40 – на Варшаву. Серед останнiх був С. Щенсний-Потоцький, який мав найбiльше визнання серед масонiв. У тi часи австрiйська влада загравала з польськими аристократами-масонами з тiєї групи, яка була в опозицiї до королiвської влади у Варшавi (С. Щенсний-Потоцький, Н. Потоцький, К. Любомирський та iн.).

У 1776 р. французький абат Баудiн i д'Арно (Бедуччi) заснували у Львовi ложу розенкрейцерiв «Три бiлi Троянди», до якої перейшла частина братiв iз лож «Трьох бiлих орлiв» i «Трьох штандартiв». Але незабаром з'ясувалося, що д'Арно не мав повноважень вiд Товариства розенкрейцерiв i був звичайнiсiньким самозванцем. Тим часом Клеменс продовжував активну австрiйську експансiю, засновуючи новi масонськi ложi: «Йосипа до iмперського Орла» (працювала у Львовi у 1777-1782 рр.), «Золотого мистецтва» в мiстечку Залiщики (працювала у 1777-1778 рр.), «До надiї«в Самборi (працювала у 1777-1779 рр.), «Германа до чорної черепахи» (працювала у 1777 р. в мiстечку Велички неподалiк Кракова). Ложа «Йосипа до iмперського Орла» не мала постiйного складу, до неї ввiйшли одинадцять братiв з iнших лож Галичини.

У 1778 р. масонський Конвент нiчого не вирiшив i остаточно не передав масонiв Галичини пiд повний контроль австрiйських лож. Домовленостi мiж поляками й австрiйцями галицьких масонських лож досягти не вдалося. У 80-тi роки XVIII ст. австрiйський iмператор Йосип II активно пiдтримував реформаторiв масонського ордену, якi перехопили вплив у Великої Провiнцiйної ложi Австрiї, пiдпорядкованої Великiй нацiональнiй ложi в Берлiнi. Вiденська ложа «Iстинної згоди» у 1782 р. проголосила австрiйськi ложi незалежними i у 1784 р. створила Велику нацiональну ложу Австрiї, яку очолив празький масон, учений i лiтератор I. Борн. Йосип II сподiвався на пiдтримку мiсцевих масонiв у процесi секуляризацiї католицької церкви в боротьбi проти конкурентiв Прусiї та Францiї, в обмеженнi польського впливу в Схiднiй Галичинi, у створеннi нацiональної системи освiти.