Читать «Україна масонська» онлайн - страница 29

Колезький радник i масонський майстер, який мав вищий розенкрейцерський теоретичний ступiнь, Самойлович придiляв увагу i просвiтництву. Вiн активно «вербує«в медичному середовищi нових адептiв масонства, створює в Херсонi «Науковi медичнi збори» (першу медичну громадську органiзацiю в iмперiї), клопочеться про вiдкриття унiверситету в Катеринославi, де сподiвається очолити медичний факультет. У 1787 р. Самойловича направили органiзовувати допомогу пораненим у районi Кiнбурзької коси, де йшли жорстокi бої з турками. Iснує легенда, що пiд час вiдбиття турецького десанту Самойлович винiс з поля бою пораненого Суворова i врятував йому життя, вилiкувавши полководця вiд смертельної рани. У 1788-1790 рр. Самойлович займається органiзацiєю карантинної справи в Катеринославi й Очаковi, вiдкриває Вiтовський госпiталь пiд Херсоном i знову бореться з чумою у Причорномор'ї. У 1793 р. Самойловича призначають головним лiкарем Приморських карантинiв (Пiвнiчне Причорномор'я). На цiй посадi вiн органiзував боротьбу з епiдемiєю чуми в Феодосiї й Одесi. У 1800-1805 рр. Самойлович працює iнспектором (керiвником) Чорноморської лiкарської управи. Вiн поселяється в Миколаєвi, довго живе в Херсонi, Очаковi, Одесi, Севастополi, iнспектуючи стан лiкарської справи в цих портах i на вiйськовому Чорноморському флотi. У Миколаєвi Самойлович видає класичну працю з питань чуми.

Дуже важливу роль у поширеннi масонства у Росiйськiй iмперiї у 30-80-тi рр. XVIII ст. вiдiгравали iноземцi, перш за все англiйцi, французи, iталiйцi, голландцi, нiмцi, швейцарцi. Саме вихiдцi з цих країн, опинившись у далеких краях на сходi Європи, не тiльки об'єднувались у масонськi корпорацiї, а й намагалися залучити до них мiсцеву елiту.

Багато масонiв, якi прибували у Росiйську iмперiю, були фiлантропами та мiсiонерами. Одним iз них був англiйський лiкар-гуманiст i розенкрейцер, публiцист i громадський дiяч Джон Говард. Говард боровся з чумою в Європi, створював в Англiї лiкарнi, будинки для пристарiлих i бiдних, боровся за права ув'язнених, за полiпшення умов у тюрмах. Його виступи в англiйському парламентi сприяли проведенню тюремної реформи в Англiї.

У 1781 р. Говард прибув до Росiйської iмперiї для вивчення мiсцевих госпiталiв i тюрем, у 1789 р. вiн вивчав на пiвднi України «способи утримання солдатiв i вiйськовополонених», боровся з епiдемiями. На пiвдень України на боротьбу з епiдемiями Джона Говарда залучив лiкар-розенкрейцер Данило Самойлович. Говард дослiджував вiйськовi госпiталi в районi Очакова та Херсону, намагався домогтися вiд уряду полегшення долi солдатiв i вiйськовополонених. У Херсонi пiд час епiдемiї тифу Говард вiдвiдує лiкарнi та тюрми, за свiй кошт лiкує хворих, доглядає за помираючими. У сiчнi 1790 р. вiн заразився i помер. Поховали Говарда поблизу Херсона на хуторi його приятеля Дофiне. Вiце-адмiрал i масон Мордвинов спорудив на могилi Говарда пам'ятник. З часом, за пiдтримки генерал-губернатора Новоросiї М. С. Воронцова, на могилi Говарда споруджено гранiтний обелiск з написом: «Робив iнших здоровими. Жив для iнших». У Лондонi Говарду встановлено пам'ятник поблизу Собору Святого Павла. Iснує легенда, що закохана в Говарда графиня Потоцька (дружина корiнного пiдкоморiя Вiнцента Потоцького) наказала своїм слугам викрасти тiло Говарда i перезаховати його в парку свого маєтку в селi Ковалiвка на Подiллi, а також спорудити над його могилою пам'ятник iз зображенням пелiкана (символ масонiв-розенкрейцерiв). Вiдомий соцiолог Бентан зазначав, що Говард «жив ангелом i помер мучеником».