Читать «Україна масонська» онлайн - страница 26

Масони пiдтримували першi кроки ще одного Десницького – Матвiя Михайловича, який у 1818-1821 рр. був митрополитом Новгородським i Петербурзьким. Коли вiн навчався в Московському унiверситетi, члени масонського Дружнього вченого товариства готували його на посаду Чернiгiвського архiєпископа. М. М. Десницький став не лише розенкрейцером, а й одним iз найосвiченiших iєрархiв того часу – член Академiї наук, Товариства росiйської словесностi, автор багатьох духовних книг, вiце-президент Бiблiйського товариства (докладно про це товариство – в четвертому роздiлi).

Письменник, перекладач i фiлософ українського походження Володимир Золотницький (iз оточення Розумовських) став масоном ще на початку 60-х рокiв XVIII ст. У 1781-1784 рр. Золотницький обiймав посаду Новоросiйського прокурора. Перша книга В. Золотницького «Стан людського життя» (1763 р.) була присвячена Олексiю Розумовському, остання книга – «Настанови сину» (1796 р.) – стала початком книгодрукування в мiстi Миколаєвi.

Класиком росiйської лiтератури «катерининського столiття» став «виходець з Малоросiї«(з полтавської шляхти) масон Iполит Федорович Богданович, автор знаменитої поеми «Душенька» (1783 р.), численних iдилiй i пасторалей, голова Державного архiву старих справ. У Москвi I. Богданович «потрапив на очi» збирачу талановитої молодi масону М. Хераскову, який влаштував юнака в унiверситетську гiмназiю, а потiм – в унiверситет. Ще в унiверситетськi роки, на початку 60-х рокiв XVIII ст., Богданович став масоном; його прийняли перекладачем у штат лiдера масонства генерала М. Панiна, а потiм i в Колегiю iноземних справ.

I. Богданович редагував журнал «Петербурзький вiсник» i газету «С.-Петербурзькi вiдомостi». Богданович був церемонiймейстером масонської ложi «Дев'яти Муз», до якої входив i колишнiй гетьман К. Г. Розумовський.

Фiлософ i письменник Павло Сохацький (син священика з Полтавщини) навчався в Київськiй академiї та Московськiй фiлантропiчнiй семiнарiї, де став масоном i учнем М. Новикова, спiвробiтником його журналiв «Вечiрня зоря», «Покоящийся трудолюбец». Сохацький працював викладачем i екстраординарним професором у Московськiй гiмназiї, ординарним професором фiлософiї та древньої словесностi в унiверситетi, його обрали секретарем унiверситетської ради, секретарем Товариства iсторiї та древностей росiйських. З 1805 р. вiн першим в iмперiї почав читати курс логiки. Сохацький видавав декiлька журналiв i альманахiв – «Полiтичний журнал», «Мiнерва», «Новини росiйської лiтератури», «Iппокрена».

Одним iз найперших масонських центрiв в Українi стало невелике мiстечко Єлисаветград, куди у 1764 р. перевели на службу ад'ютанта вбитого iмператора Олексiя Петровича Мельгунова. Пiсля повалення Петра Третього Мельгунова заарештували, але потiм вiдправили в «почесне заслання» – вiн став генерал-губернатором (головним командиром) Новоросiйської губернiї. Серед перших його нововведень було заснування в Єлисаветградi друкарнi «для тиснення духовних i свiтських книг». Масона В. Черткова Мельгунов забрав iз столицi в Єлисаветград обер-комендантом фортецi та завiдувачем друкарнею. У 1765 р. центр Новоросiї перенесли до Кременчука. Туди ж з Єлисаветграду перенесли i друкарню.