Читать «Україна масонська» онлайн - страница 166

С. Моркотун залучив до масонської роботи в Українi Максимiлiана Волошина i Юрiя Терапiано.

С. Моркотун, обiймаючи скромну посаду начальника залiзничної мiлiцiї Пiвденно-Захiдної залiзницi, мав великий вплив на масонство, був «сiрим кардиналом» тiєї частини масонерiї, що не йшла в форваторi Великого Сходу. У 1917 р. 27-рiчний Моркотун активiзується як Достойний Майстер ложi «Святого Володимира Рiвноапостольного» i стає засновником франко-фiльської ложi «Молода Україна» (за аналогiєю з «младотурками»). Завдяки гетьману «Вiльного козацтва» генералу П. Скоропадському, у жовтнi 1917 р. Моркотун входить до Генеральної Ради Вiльного козацтва. С. Моркотун засудив Брестський мир, 4-й Унiверсал Центральної Ради та запрошення австро-нiмецьких вiйськ до України.

Син полтавського вiзника та семiнарист, який так i не закiнчив навчання, Симон Васильович Петлюра з ранньої юностi пiшов в український визвольний рух, став членом Революцiйної української партiї, одним iз лiдерiв української соцiал-демократiї (обраний членом ЦК УСДРП). У 1904 р. С. Петлюра емiгрує до Галичини (тодi частина Австро-Угорщини), де стає спiвредактором газет «Селянин» i «Робота», знайомиться з лiдерами українського руху I. Франком i М. Грушевським. У 1906 р. за рекомендацiєю М. Грушевського С. Петлюра стає секретарем київської газети «Рада» i редактором соцiал-демократичного щотижневика «Слово», спiвредактором газети «Слово». Саме у 1906 – на початку 1907 р. С. Петлюра вступає до однiєї з київських (поки невiдомих) масонських лож. Переїхавши до Москви, С. Петлюра редагує росiйськомовний журнал «Українське життя» (1912-1914 рр.) разом з масоном Олександром Саликовським. У 1914 р. «Українське життя» друкує декларацiю про пiдтримку українцями росiйського народу у вiйнi проти Австро-Угорської та Нiмецької iмперiй. В Росiї С. Петлюра спiлкується з масонськими лiдерами найвищого масонського рангу та суспiльного визнання Максимом Ковалевським, професорами Федором Коршем, Олексiєм Шахматовим, фiлософом Миколою Бердяєвим, братами Кiстякiвськими (показання А. Никовського)… М. Славинський писав: «У Москвi остаточно сформувалася персональна та полiтична iндивiдуальнiсть Симона Петлюри».

Особливо близькi стосунки були у С. Петлюри з масоном i секретарем журналу «Вiсник Європи» М. Славинським. Український масон i кадет М. Славинський закiнчив Київський унiверситет, входив до української лiтературної богеми, дружив з композитором М. Лисенком… Вiн створив у Петербурзi лiберальну «Всеукраїнську органiзацiю», редагував «Український вiсник». У 1917 р. М. Славинський (вже член партiї українських федералiстiв) стає заступником комiсара у справах України при Тимчасовому урядi, у 1918 р. – послом Української держави гетьмана Скоропадського на Дону, мiнiстром працi, у 1919 р. – послом Української Республiки в Чехословаччинi.